Патріархат (соціальні відносини). Патріархальний лад

Патріархат (епоха) — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Патріархат.

Патріархат (від грец. πατήρ — «батько» і ἀρχή — «початок, влада») — період первіснообщинного ладу епохи мезоліту і неоліту. Заступив матріархат і передував класовому суспільству. Характеризується тим, що чоловіки мали панівну роль в господарстві, суспільстві і родині[1][2].

Характеристика епохи в схемі періодизації первісної історії[ред. • ред. код]

Існування патріархату збіглося в часі з мідною, бронзовою та раннім періодом залізної доби. Перехід до патріархату відбувся в результаті значного розвитку продуктивних сил. Розвиток скотарства, плужного землеробства, рибальства, ремесел (особливо обробки металів) створили умови для економічного життя кількісно менших, ніж родова община, колективів, підніс значення праці чоловіка[2].

Родовід по материнській лінії змінився батьківським, матрилокальне поселення (життя подружжя в родовій общині дружини) — патрилокальним (дружина переселялася в родову общину чоловіка), материнський рід — батьківським або патріархальним, основним економічним осередком якого стала патріархальна сім'я. Сукупність патріархальних сімей або їх груп (патронімій) становила патріархальний рід, члени якого були зв'язані спільністю походження. Рід номінально вважався власником інтенсивно використовуваної землі, що розподілялася між сім'ями та патроніміями. За патріархату відбувся перехід від парного шлюбу до моногамії. Жінка значною мірою була витіснена з галузі основного виробництва й обмежена вузькими рамками домашнього господарства, позбавлена майнових та спадкових прав і опинилася в підневільному становищі. Відповідно змінилася і духовна культура первісного суспільства. Особливого розвитку набули загальнородові чоловічі культи, що зміцнювали зв'язок між членами роду в період розкладу інших родових зв'язків.

Патріархат був часом поступового розкладу первіснообщинного ладу та переходу до класового суспільства. За першим великим поділом праці — виділенням скотарських племен — стався другий — відокремлення ремесла від землеробства, з'явився торговий обмін. Розвиток патріархату привів до виділення в складі патріархальної сім'ї малої сім'ї, виникла сусідська община[3].

Походження теорії патріархату, її критика[ред. • ред. код]

До середини XIX століття серед істориків переважала патріархальна теорія впроваджена ще давньогрецькими мислителями, зокрема відома за творами Платона і Арістотеля. Згідно з нею, патріархат був історично початковим сімейним та суспільним порядком — спостерігаючи за тогочасним суспільством автори цієї теорії дійшли висновку, що майнові та владні права патріарха в сім'ї трансформуються в державну владу: держава походить від сім'ї; абсолютна влада монарха є продовженням влади старійшини, родоначальника у племені («патріарха»)[4].

У другій половині XIX століття, з розвитком капіталізму, патріархальна теорія певним чином відновилася. На неї спираються в своїх працях Роберт Філмер[en], Микола Михайловський. Одночасно, в результаті досліджень Йоганна Якоба Бахофена, Льюїса Генрі Моргана та Фрідріха Енгельса, утвердилося розуміння патріархату як завершальної стадії розвитку первісного суспільства, що прийшов на зміну матріархату і передував класовому суспільству[5].

За теорією матріархату–патріархату, що була найкраще пропрацьована в марксистській політекономічній школі, первісний прогрес суспільства був зумовлений надзвичайно низьким рівнем розвитку продуктивних сил і відсутністю соціального антагонізму. У цей період в житті суспільства панувала первісна суспільна власність, велику роль відігравав первісний колективізм. Розвиваючись за об'єктивними законами, родоплемінное суспільство пройшло два основних етапи — матріархат і патріархат. В ході розвитку патріархального і розпаду первісного суспільства складалися передумови виникнення класового соціального устрою[6].

На думку сучасних критиків, теорії матріархату–патріархату в марксистському економічному трактуванні суперечать факти впровадження патріархальних відносин не тільки в пізньопервісний час. Критики стверджують, що потреба патріархальних відносин не пов'язана прямо з отриманням додаткового продукту та накопиченням його в сім'ях у результаті зростання продуктивності праці — маскулінізація відносин продукується в будь-якому суспільствіві, що економічно потребує посиленої ролі чоловіка у відтворенні соціального життя[5].

↑ Патріархат // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
↑ а б Яцюк М. В., Жванко Л. М., Рябченко О. Л., Фесенко Г. Г. Патріархат // Історія України: Словник-довідник. — Харків : ХНАМГ, 2010. — 247 с.
↑ Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю. та ін. 2.1. Культура первісного суспільства як історичний тип // Культурологія. — 2-е. — К. : Центр учбової літератури, 2009. — 392 с. — ISBN 978-966-364-810-1.
↑ Філософський аспект взаємовідношення політичної системи та економіки. Освіта.UA // Політологія. 05.02.2011.
↑ а б Кислий О. Є. Патріархат // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003—2013. — ISBN 966-00-0632-2.
↑ Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності та держави. У зв'язку з дослідженням Льюіса Г. Моргана. В кн.: Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 21. — К. : 1964.

Радянська енциклопедія історії України. — Т. 3: Летичів — розкопки. — К.: Головна редакція УРЕ, 1971.
Гайдай Л. І. Патріархат // Історія України: персоналії, терміни, назви і поняття (1648—1917) : навч. посіб.-коментар. — Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. — Т. 2. — 367 с. — ISBN 978-966-600-399-0.

uk.wikipedia.org

Патріархат (соціальні відносини) — Вікіпедія

Форми правління Структура влади Джерело влади Ідеологія влади

Ця стаття є частиною серії статей

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Патріархат.

Патріархат (від грец. πατήρ — «батько» і ἀρχή — «початок, влада») — в сучасній гендерній соціології — система соціальних стосунків, в якій жінка та жіноче завжди підпорядковане чоловікові та чоловічому. Дане поняття є одним з найуживаніших у фемінізмі[1]. Також інколи називається андрократією[2] (англ. androcracy — від грец. ανδροκρατία) або андрархією[3] (англ. andrarchy — від грец. ανδραρχία).

Універсальна концепція патріархату як системи панування в суспільстві[ред. • ред. код]

Раніше в західноєвропейських студіях термін «патріархат» використовувався для позначення автократичної влади чоловіка — глави сім'ї. У сучасній науковій літературі його вживають більш широко, як позначення соціальних систем, в яких влада знаходиться переважно в руках дорослих чоловіків[4][5][6][7]. В гендерній психології і соціології сьогодні прийнято розуміти «гендерну владу» в суспільстві, яка виражається у домінуванні чоловіків над жінками: у новітніх гендерних дослідженнях патріархат це закономірний стан загальноісторичних чи регіональних соціальних трансформацій, за яких виникають потреба та можливість умовно надмірного використання маскулінізованих відносин у суспільстві[8].

Патріархат — характеристика структури всього суспільства, а не стосунків в окремих сім'ях і колективах: нерівність статей відтворюється незалежно від особистих переваг і намірів окремих чоловіків і жінок; вона підтримується гендерними нормами і умовами організації суспільного та приватного життя. Патріархальний гендерний порядок приписує чоловікам і жінкам жорстко певні ролі, стандарти поведінки, виконання яких вимагає від них суспільство[9].

Виникнення патріархату пов'язують із розпадом первіснообщинного ладу. В історії людства патріархат проявлявся в громадській, правової, політичної та економічної організації різних культур. Патріархат також впливає на сучасне людство, хоча багато культур протягом XX століття перейшли до більш егалітарного суспільного устрою[10]. На думку деяких дослідників усі сучасні суспільства залишаються патріархальними, і відрізняються лише за ступенем гендерної нерівності та характером її проявів[11].

Місце та роль поняття «патріархат» в гендерних студіях[ред. • ред. код]

В англосаксонській академічній традиції (у Північній Америці, Західній Європі та Австралії) зародження дослідницького інтересу до проблематики чоловіків та маскулінності з гендерної точки зору припадає на середину та другу половину 1970-х років. До того часу низький інтерес до теми маскулінностей і маргінальне положення досліджень чоловіків були типовими і для західного академічного контексту, хоча історія вивчення цього питання там є довшою та досить плідною[12]. Остаточно гендерні студії увійшли до наукового обігу в західноєвропейських країнах, США і Канаді на початку 1980-х років.

Гендерне понятійне поле включає:

На початку 1990-х років професор соціології Сільвія Волбі[en] з США дала визначення поняття «патріархат» як системи взаємопов'язаних соціальних структур, за допомогою яких чоловіки пригнічують та експлуатують жінок. Через це категорія «патріархат» є однією з найуживаніших у фемінізмі, одна із представниць якого американка Кейт Міллет[en] вважає, що патріархальними були всі історичні цивілізації: під орудою чоловіків завжди були армія, індустрія, технологія, освіта, наука, політика і фінанси — усе, з чого складається влада. З її точки зору, сучасні суспільства теж патріархальні, відрізняються лише ступенем та особливостями соціальної нерівності, зумовленої соціальним статусом чоловіків і жінок, тобто гендерними нерівностями[13].

На рубежі XX і XXI століть нові підходи та напрями, серед них і гендерні дослідження, почали освоювати і вітчизняні соціологія і психологія, хоча цю проблематику немало дослідників розглядають як екстравагантну[14].

Патріархальна сім'я[ред. • ред. код]

Термін «патріархат» широко використовується у побутовій лексиці, що певною мірою девальвує його наукове значення[8]. Найбільш уживаним є поняття патріархальної сім'ї. Під великою патріархальною сім'єю (батьківська сім'я) зазвичай вважається сімейна громада — родинний колектив нащадків одного батька, що складається з кількох поколінь і на чолі якої стоїть патріарх. Батьківська сім'я ґрунтується на спільному виробництві і споживанні — патріархальна сім'я об'єднує кілька поколінь найближчих родичів, що ведуть спільне господарство. У класичному вигляді вона існувала на перших етапах рабовласницької формації, але різні її модифікації збереглися у багатьох народів до теперішнього часу.

Велика патріархальна сім'я складається з індивідуальних або малих сімей. Хоча патріархальна сім'я як правило є формою моногамної (парної) одношлюбної сім'ї, однак строго моногамною така сім'я була лише для жінки. В патріархальних суспільствах часто практикується багатоженство, а розвиток рабства та інших форм залежності і панування відкривали перед чоловіками різні форми полігінії[15].

На українських теренах поняття «патріархальної сім'ї» пов'язане з канонами сімейного права, що усталились з прийняттям християнства в Київський Русі: відповідно до візантійського канонічного права в сімейних стосунках установлювалася одношлюбність, церква забороняла укладення шлюбу з представниками інших конфесій, ухилялась освячувати шлюби між людьми, які належали до різних соціальних станів. Одношлюбність при цьому ґрунтується не на згоді союзу між чоловіком і жінкою (біархат), а на поневоленні однієї статі іншою — дружина вважається «власністю» чоловіка[16].

Патріархальні стосунки характеризуються, зокрема, такими ознаками, як патрилінійність (рахунок походження дітей, спорідненості та успадкування здійснюється по лінії батька) і патрилокальність (проживання дружини в сім'ї або будинку чоловіка, вибір місця проживання сім'ї чоловіком), моногамія (двобатьківська сім'я) або полігінія (багатоженство), але не сім'я з кількома чоловіками, впорядковані статеві зв'язки чоловіка з однією жінкою (дружиною) при одношлюбності або впорядковані статеві зв'язки чоловіка з кількома жінками при багатоженстві, зосередженість прав щодо розпорядження майном та економічним життям сім'ї в руках чоловіка-господаря. Патріархат характерний практично для всіх традиційних суспільств.

↑ Вербець В. В., Субот О. А., Христюк Т. А. Суть гендерної соціології та категоріальний апарат // Соціологія: Навчальний посібник. — К. : КОНДОР, 2009. — 550 с. — ISBN 978-966-351-222-8.
↑ Андрократія. Словник ґендерних термінів.
↑ Андрархія. Словник ґендерних термінів.
↑ Meagher, Michelle (2011). patriarchy. У Ritzer, George & Ryan, J. Michael. The Concise Encyclopedia of Sociology. John Wiley & Sons. с. 441–442. ISBN 978-1-4051-8353-6.
↑ Giddens, Anthony & Griffiths, Simon (2006). Sociology (вид. 5th). Polity. с. 473. ISBN 978-0-7456-3379-4.
↑ Gordon, April A. (1996). Transforming capitalism and patriarchy: gender and development in Africa. Lynne Reiner. с. 18. ISBN 978-1-55587-629-6.
↑ Boynton, Victoria & Malin, Jo, ред. (2005). Patriarchy. Encyclopedia of Women's Autobiography: K-Z. Greenwood Publishing Group. с. 453. ISBN 978-0-313-32739-1.
↑ а б Кислий О. Є. Патріархат // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003—2013. — ISBN 966-00-0632-2.
↑ Гендер для «чайников»-2 / под ред. Ирины Тартаковской. — Фонд имени Генриха Бёлля. — М. : Просветительско-издательский центр «Звенья», 2009. — 246 с. — ISBN 978–5–7870–0110–5. (рос.) (український переклад)
↑ Malti-Douglas, Fedwa (2007). Encyclopedia of Sex and Gender. Detroit: Macmillan. ISBN 0-02-865960-0
↑ Оксана Кісь. Ґендерні студії в Україні: стан, проблеми, перспективи // Ї. — 17 серпня 2000.
↑ Carrigan T., Connell B., Lee J. Towards a new sociology of masculinity // Theory and Society. — 1985. — Vol. 14/5. — Р. 551—604
↑ Бурейчак, Тетяна. «Гендер і чоловіки». Гегемонія чоловіків: від теорії до практики. Журнал «Я».
↑ Бурейчак Т. Гегемонія чоловіків у пострадянській Україні: дискурси та практики // Перехресні стежки українського маскулінного дискурсу : Культура й література XIX–XXI століть / За ред. А. Матусяк. — К. : Laurus, 2014. — С. 43-68. — ISBN 978-966-2449-67-9.
↑ Патріархальна сім'я // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
↑ Патріархальна сім'я // Сексологічна енциклопедія.

uk.wikipedia.org

Патріархат (епоха) — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Патріархат.

Характеристика епохи в схемі періодизації первісної історії

Походження теорії патріархату, її критика

Див. також

Примітки

Патріархат // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
↑ Яцюк М. В., Жванко Л. М., Рябченко О. Л., Фесенко Г. Г. Патріархат // Історія України: Словник-довідник. — Харків : ХНАМГ, 2010. — 247 с.
Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю. та ін. 2.1. Культура первісного суспільства як історичний тип // Культурологія. — 2-е. — К. : Центр учбової літератури, 2009. — 392 с. — ISBN 978-966-364-810-1.
Філософський аспект взаємовідношення політичної системи та економіки. Освіта.UA // Політологія. 05.02.2011.
↑ Кислий О. Є. Патріархат // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003—2013. — ISBN 966-00-0632-2.
Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності та держави. У зв'язку з дослідженням Льюіса Г. Моргана. В кн.: Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 21. — К. : 1964.

Джерела

Радянська енциклопедія історії України. — Т. 3: Летичів — розкопки. — К.: Головна редакція УРЕ, 1971.
Гайдай Л. І. Патріархат // Історія України: персоналії, терміни, назви і поняття (1648—1917) : навч. посіб.-коментар. — Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. — Т. 2. — 367 с. — ISBN 978-966-600-399-0.

www.zirozebar.com

28. Матріархат та патріархат

Матріархат (лат. mater - мати і грец. άρχη - влада) – ранній період у розвитку первіснообщинного ладу (від палеоліту до розвинутого неоліту), який характеризувався наявністю материнського роду і рівноправним з чоловіком, а пізніше провідним становищем жінки у суспільстві. За раннього матріархату (палеоліт і ранній неоліт) основними заняттями населення були збиральництво, мисливство та примітивне рибальство, причому збиральництвом займалися жінки, мисливством – чоловіки, а рибальством – одні й другі. Це було основою для рівноправного становища жінки й чоловіка в суспільстві. Розвинутий М. характеризувався переважним становищем жінки в суспільстві. Основними галузями господарства було мотичне землеробство, досить розвинуте рибальство, розведення свійських тварин. Осередком матріархального суспільства була материнська сім’я – велика група (200-300 чол.) близьких родичів по жіночій лінії. На чолі сім’ї стояла старша жінка. Ці сім’ї були господарськими одиницями. З них складався материнський рід, який колективно володів родовою общинною землею. На чолі материнського роду була старша жінка старшої в роді сім’ї. В межах свого роду заборонялося одружуватися, тому рід був пов’язаний шлюбними відносинами з іншим родом (т.зв. дуальна екзогамія). Згодом дуальна організація (зародок племені) переросла у фратріальну (поділ племені на дві половини, що складалися кожна з кількох родів-фратрій, між якими були заборонені шлюбні відносини). Спочатку чоловік і жінка жили кожний у своєму роді (дислокальне поселення), зберігався груповий шлюб. Діти не знали свого батька. Кровна спорідненість ішла по лінії матерів, біля яких групувалися діти. З розвитком матріархального роду дислокальні поселення замінювалися матрилокальними. У той час виник парний шлюб.

Дальший розвиток продуктивних сил зумовив перехід до нової організації родового суспільства – патріархальної. Оскільки М. був історичною стадією розвитку людства, його пережитки ще довго мали місце в багатьох європейських та інших народів, зокрема й українського.

Патріархат (від грец. πατήρ - батько і άρχή - початок, влада) – останній період в історії первіснообщ. ладу. Заступив матріархат і передував класовому суспільству. Існування П. збіглося в часі з мідним віком, бронзовим віком та раннім періодом залізного віку. Перехід до П. відбувся в результаті значного розвитку продуктивних сил. Розвиток скотарства, плужного землеробства, рибальства, ремесел (особливо обробки металів) створили умови для економічного життя кількісно менших, ніж родова община, колективів, підніс значення праці чоловіка. Родовід по материнській лінії змінився батьківським, матрилокальне поселення (життя подружжя в родовій общині дружини) – патрилокальним (дружина переселялася в родову общину чоловіка), материнський рід – батьківським або патріархальним, основним економічним осередком якого стала патріархальна сім’я. Сукупність патр. сімей або їх груп (патронімій) становила патріархальний рід, члени якого були зв’язані спільністю походження. Рід номінально вважався власником інтенсивно використовуваної землі, що розподілялася між сім’ями та патроніміями. За П. відбувся перехід від парного шлюбу до моногамії. Жінка значною мірою була витіснена з галузі основного виробництва й обмежена вузькими рамками домашнього господарства, позбавлена майнових та спадкових прав і опинилася в підневільному становищі. Відповідно змінилася і духовна культура первісного суспільства. Особливого розвитку набули загальнородові чоловічі культи, що зміцнювали зв’язок між членами роду в період розкладу інших родових зв’язків. П. був часом поступового розкладу первіснообщинного ладу. За першим великим поділом праці – виділенням скотарських племен – стався 2-й – відокремлення ремесла від землеробства, з’явився торговий обмін. Розвиток П. привів до виділення в складі патріархальної сім’ї малої сім’ї, виникла сусідська община.

+с.172-181

studfiles.net

Патріархат (епоха) - Gpedia, Your Encyclopedia

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Патріархат.

Характеристика епохи в схемі періодизації первісної історії

Походження теорії патріархату, її критика

Див. також

Примітки

↑ Патріархат // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
↑ а б Яцюк М. В., Жванко Л. М., Рябченко О. Л., Фесенко Г. Г. Патріархат // Історія України: Словник-довідник. — Харків : ХНАМГ, 2010. — 247 с.
↑ Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю. та ін. 2.1. Культура первісного суспільства як історичний тип // Культурологія. — 2-е. — К. : Центр учбової літератури, 2009. — 392 с. — ISBN 978-966-364-810-1.
↑ Філософський аспект взаємовідношення політичної системи та економіки. Освіта.UA // Політологія. 05.02.2011.
↑ а б Кислий О. Є. Патріархат // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003—2013. — ISBN 966-00-0632-2.
↑ Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності та держави. У зв'язку з дослідженням Льюіса Г. Моргана. В кн.: Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 21. — К. : 1964.

Джерела

Радянська енциклопедія історії України. — Т. 3: Летичів — розкопки. — К.: Головна редакція УРЕ, 1971.
Гайдай Л. І. Патріархат // Історія України: персоналії, терміни, назви і поняття (1648—1917) : навч. посіб.-коментар. — Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. — Т. 2. — 367 с. — ISBN 978-966-600-399-0.

www.gpedia.com

Державний устрій та суспільний лад Риму в період імперії

План

1. Державнийустрій Риму в період імперії

а) Період Принципату

б) Абсолютна монархія

2. Суспільний лад Риму в період імперії

а) Населення

б) Громадянський процес

в) Кримінально-судова система

Вступ

Актуальність теми. Римське право займає в історії людства виняткове місце: воно пережило народ, що створив його і двічі підкорило собі світ.

Разом з тим Рим змінюється і внутрішньо: старий патріархальний лад руйнується, примітивне натуральне господарство замінюється складними економічними відносинами. Нове життя вимагає найвищого напруження всіх сил, всіх здібностей кожного окремого індивіда. Відповідно до цього римське право міняє свій характер, перебудовуючись по початках індивідуалізму: свобода особистості, свобода договорів і заповітів робляться його наріжними каменями.

Відносини військові і політичні приводять Рим і до змін у економіці. Тим часом, ще задовго до появи Рима на сцені всесвітньої історії на побережжі Середземного моря йшов пожвавлений міжнародний торговий обмін: Єгипет, Фінікія, Греція, Карфаген давно вже знаходилися один з одним в постійних торгових відносинах. Рим неминуче втягувався в цей міжнародний обіг, і по мірі того, як він робився центром політичного життя світу, він ставав також центром світового торгового обігу. На його території безперервно зав'язувалися нескінченні ділові відносини, в яких брали участь торговці різних національностей; римські магістрати повинні були розбирати суперечки, які виникали з цих відносин, повинні були виробляти норми для вирішення цих суперечок. Старе римське національне право для цієї мети не підходило; необхідно було нове право, яке було б вільне від всяких місцевих і національних особливостей, яке могло б однаково задовольнити римлянина і грека, єгиптянина і галла. Треба було не яке-небудь національне право, а право всесвітнє, універсальне. І римське право проникається цим початком універсальності; воно вбирає в себе ті звичаї міжнародного обігу, які до нього віками вироблялися в міжнародних стосунках; воно додає їм юридичну ясність і міцність[1] .

Так виникало те римське право, яке стало потім загальним правом усього античного світу. По суті творцем цього права був, таким чином, весь світ; Рим же був лише тим лаборантом, який переробив найважливіші звичаї міжнародного обігу і злив їх в єдине, разюче по своїй стрункості, ціле. Універсалізм і індивідуальність - основні початки цього цілого.

Майстерно розроблене в дрібницях безприкладною юриспруденцією класичного періоду, римське право знайшло собі потім остаточне завершення в знаменитому зведенні Corpus Juris Civilis імператора Юстініана, і в такому вигляді було залишене новому світу. Залізний колос, що тримав в своїх руках долі світу, старів: різноманітна народність, що входила до складу всесвітньої римської держави, тягнулася в різні сторони; з кордонів давили варвари нові претенденти на активну участь в світовій історії. Наступив момент і вони ринули могутніми потоками і затопили весь античний світ. Настала неспокійна епоха великого переселення народів, і здається, що вся багата культура старовини загинула назавжди, що порвалися всі зв'язки між старим і новим, що історія зовсім закреслює сторінки минулого і починає писати все наново.

На деякий час, дійсно, хід людського культурного розвитку неначе припиняється; новий людський матеріал, що влився великою масою потребує попередньої обробки. Декілька віків проходить в безперервному пересуванні нових народів, в їх взаємних зіткненнях; прибульці ще не можуть освоїтися на нових місцях, рухаються, влаштовуються. Багато цінного, звичайно, гине при цьому з античної культури, але не все.

Мало помалу неспокійний період переселення і улаштування проходить. Нові народи починають вести більш або менш спокійне життя, розвиваються, і ще через декілька століть наступає момент, коли все, що було продумане і створене античним генієм, робиться зрозумілим і цінним його спадкоємцям. Наступає одне за іншим відродження античного права, античної культури, античного мистецтва.

Природний економічний розвиток нових народів приводить їх також мало помалу до міжнародних торгових відносин. Знов, як в старому світі, на ґрунті міжнародного обміну сходяться один з одним представники різних національностей, і знов для регулювання цього обміну виникає потреба в єдиному загальному праві, праві універсальному. Знов економічний прогрес вимагає звільнення особистості від всяких феодальних, громадських і патріархальних пут, вимагає надання індивіду свободи діяльності, свободи самовизначення. І спадкоємці згадують про покинутий ними заповіт античного світу, про римське право, і знаходять в ньому якраз те, що було потрібно.

Римське право робиться предметом вивчення: воно починає застосовуватися в судах: воно переходить в місцеві і національні законодавства, здійснюється те, що носить назву рецепції римського права. У багатьох місцях Corpus Juris Civilis Юстініана робиться прямо законом. Римське право воскресло для нового життя і у другий раз об'єднало світ. Весь правовий розвиток Західної Європи йде під знаком римського права аж до часу вступу в дію нового загально німецького цивільного положення лише з 1 січня 1900 р. зникла формальна дія Юстініанівського Зведення в тих частинах Німеччини, в яких воно ще зберігалося. Але матеріальна дія його не зникла і тепер: все саме цінне з нього перелите в параграфи і статті сучасних кодексів[2] .

Римське право визначило не тільки практику, але і теорію. Безперервне багатовікове вивчення римського права, особливо залишків римської юридичної літератури, формувало юридичне мислення Західної Європи і створювало сильний клас юристів, керівників і діяльних помічників у всякій законодавчій роботі. Об'єднуючи Європу на практиці, римське право об'єднувало її і в теоретичному плані: юриспруденція французька працювала весь час пліч о пліч з юриспруденцією німецькою або італійською, говорила з нею на одній і тій же мові, шукала дозволи одних і тих же проблем. Так виникала на грунті римського права дружна спільна праця всієї європейської юриспруденції, що продовжувала роботу мислителів античного світу: факел, засвічений яким не-будь римським Юліаном або Папіньяном, через нескінченний ланцюг рук, що змінялися дійшов до сучасних вчених всіх націй.

Така історична доля римського права. Бувши синтезом усієї юридичної творчості античного світу, воно лягло потім як підмурівок для правового розвитку нових народів, і як такий підмурівок, загальний для всіх народів Західної Європи, воно вивчається повсюди в Німеччині, Франції, Італії, Англії і т.д. Бувши базисом, на якому віками формувалася юридична думка, воно вивчається і тепер, як теорія цивільного права, як правова система, в якій основні юридичні інститути і поняття знайшли собі найбільш чисте від всяких випадкових і національних забарвлень вираження. Недаремно в колишній час воно вважалося за самий писаний розум, за ratio scripta[3] .

Гаслом сучасної юриспруденції є знаменитий вислів Ієрінга: ”durch das romische Recht, aber uber dasselbe hinaus" "через римське право, але уперед, далі його". Розвиток держави, суспільства знаходиться в прямій залежності від розвитку права. Ось саме чому у праці розглядається розвиток держави та суспільства саме через призму розвитку права та еволюції правових відносин[4] .

Метою дослідження є з’ясування характерних рис та особливостей суспільного ладу та державного устрою Риму в період імперії. Для досягнення цієї мети у курсовій роботі вирішується ряд задач: визначення місця таких установ, як сенат та імператор, у системі державних органів Римської імперії в період принципату та монархії; дослідження змін у державному управлінні римлян та в сенаті протягом ІІ ст. до н.е. – ІІІ – ІV ст. н.е.; характеристики кримінально-судової системи суспільства того періоду; дослідження статусу населення і розвитку цивільного законодавства в історії Римської імперії.

Об'єктом дослідження є державний устрій та суспільний лад Риму в період імперії.

Предмет дослідження – Римське право періоду імперії: принципату і домінату.

Історіографія проблеми – Серед дослідників Римського права та історії державності слід відзначити таких: Покровський І.А., Віппер Р.Ю., Черніловський З.М., К. І. Батир, Новицький І.Б., Кузіщин В.І., Галанза П.Н., Машкин Н.А., Підопригора О.А., Омельченко О.А., та інші автори. Серед перерахованих вище імен все ж таки слід відзначити працю Покровського І.А. История римского права. – Минск, «Харвест», 2002, в якій автор досить продуктивно описує історію, життя, правову систему Римської імперії від її початку аж до падіння Константинополя 1453р.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, Понять латинських термінів, додатків. Повний обсяг курсової роботи – … сторінок.

Розділ І. Державний устрій Риму в період імперії

З 30-х років до н.е. починається нова історична епоха в історії Римської держави й стародавнього світу взагалі - епоха Римської імперії, що прийшла на зміну Римській республіці. Падіння республіканської форми правління й народження монархічного ладу в Римі не було другорядним епізодом соціально - політичної боротьби.

Падіння Римської республіки й твердження Римської імперії стало подією величезного історичного значення, радикальним соціально – політичним переворотом, революцією, викликаною перебудовою традиційних суспільно – економічних і політичних інститутів. Основою перебудови стало перетворення полісно-общинної організації як всеосяжної системи в структуру іншого типу.[5]

Історію імператорського Рима прийнято ділити на два періоди: перший період - принципату, другий - період домінанту. Границею між ними служить III в. н.е.

mirznanii.com

Розпад родового ладу. Виникнення відтворюючого господарства

Вступ.

1. Суспільний поділ праці: його сутність та наслідки.

2. Формування патріархальних родових відносин.

3. Виникнення сусідської общини.

4. Розпад первісного суспільства. Формування нерівності та становлення держави.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Община концентрувала у собі всю владу в первісному суспільстві. Ані рід, який утворювався родовими общинами, ані плем'я, як згуртування родів, не мали власних органів управління. У разі небезпеки тимчасово могли утворюватися племінні ради з метою координації спільних дій. Лідери, які вибиралися для керівництва колективом, прагнули врахувати думки і бажання всіх дорослих членів колективу і прагнули досягти спільної злагоди. Старійшини не були повновладними правителями, але мали значний вплив та авторитет серед родичів.

Із завершенням льодовикового періоду та значним потеплінням відбулася певна стабілізація господарської діяльності людства. Як наслідок стабілізувався і соціальний розвиток, почалося впевнене збільшення чисельності населення. Усе це спричинило подальший розвиток та вдосконалення знарядь праці, впорядкування соціальних та господарчих стосунків у общинах і, певна річ, зростання продуктивності праці. Вказані обставини спричинили значні якісні зрушення в економічному та соціальному житті суспільства, що відбулися за доби неоліту (6-3 тис. років до н.е.). Сутність таких зрушень полягала у переході від привласнюючого способу господарювання до відтворюючого, або продукуючого способу Англійський археолог Гордон Чайлд назвав ці якісні зрушення „неолітичною революцією". Вона проходила в кілька етапів шляхом великого суспільного поділу праці. Першим кроком у неолітичній революції дослідники вважають виникнення у господарчій діяльності суспільства таких нових видів господарювання як землеробство та скотарство.

1. Суспільний поділ праці: його сутність та наслідки

Землеробство трансформувалося з первісного збиральництва. Постійно маючи справу з їстівними рослинами - зернами, ягодами, коріннями тощо, люди помітили властивість після потрапляння зерна чи ягоди на землю проростати там наступної весни. Усвідомивши корисність такої властивості насіння їстівних рослин, люди переходять до їх культивування поряд зі своїм житлом. Напевне, перші ділянки обробленої землі були невеликими. З часом обсяги робіт збільшувалися, таким чином поступово у первісних общинах виникає землеробство.

Скотарство, на думку дослідників, починається з одомашнення деяких видів тварин. Воно, як і землеробство, починалося з невеликих обсягів робіт у вигляді домашнього скотарства. З часом масштаби цього заняття зростали, перетворюючись на табунне, відгінне скотарство. На певному етапі господарського розвитку общини опинилися перед проблемою суміщення цих двох видів господарювання. Незалежно від кліматичних умов кожна община помітила незбігання сезонів польових робіт та сезонів відгону худоби на нові пасовища. Крім того, збільшення кількості голів худоби потребувало все частішого перекочовування.

Так розростання землеробства і скотарства до великих масштабів зробило, на певному етапі, неможливим подальше їх суміщення в діяльності однієї общини. Врешті неминучою ставала необхідність вибору на користь одного з видів, який змушені були зробити общинники. На цей вплив частіше за все впливали екологічні умови, демографічна ситуація в регіоні. Отже, у суспільстві відбувся перший великий суспільний поділ праці, який проходив у вигляді спеціалізації общин у напрямі скотарства або землеробства. Прямим наслідком цього першого суспільного поділу праці стало помітне зростання продуктивності праці як землеробів, так і скотарів. Стало можливим забезпечити стабільне надходження харчових продуктів. Відбувалася певна стабілізація первісного общинного господарства. Люди поступово оволодівали знаннями, необхідними для заняття землеробством та скотарством. Початок спеціалізації общин у виробництві продуктів харчування спричинив також появу перших форм обмінних стосунків між господарчими колективами. Скотарі та землероби мали потребу у продуктах харчування, які виготовляла інша сторона. Створюється натуральна форма обміну. Звісно, на цьому етапі людство не могло отримати стабільного надлишкового продукту, але перші ознаки наближення суспільства до такої межі ставали вже помітними. Слід також зазначити, що за самим характером діяльності землероби змушені були перейти до осілого способу життя, тоді як скотарі залишилися к

e-works.com.ua