ГлавнаяDmrv датчикЛадаПервіснообщинний лад

3.Зародження, розвиток і розклад первіснообщинного ладу. Первіснообщинний лад


2.2. Первіснообщинний лад, його основні риси

Первіснообщинний лад існував майже упродовж 3 млн. років до 40-35 тис. років тому.

Істотні риси і особливості первіснообщинного способу виробництва полягали в тому, що властиві цьому способу виробництва знаряддя праці були примітивними, недостатньо розвиненими і досконалими, праця людей носила колективний характер, власність виступала у формі общинної власності, виробництво було за своїм характером і формою натуральним, панував зрівняльний розподіл продуктів, не існувало соціального поділу суспільства.

Розвиток економіки первісного суспільства поділяється на два періоди:

1. Період привласнюючого господарства – первісні люди добували засоби існування шляхом збирання і полювання. Початковий стан продуктивних сил первісного суспільства, які постійно, хоча і повільно, удосконалювалися. В ході трудової діяльності накопичувався виробничий досвід і елементарні знання, все це надавало стимулюючого впливу розвитку праці, підвищенню її продуктивності. Трудова діяльність людей стала дійсно усвідомленою і цілеспрямованою, у процесі розвитку і вдосконалення трудової діяльності вдосконалювалася і сама людина – головна продуктивна сила суспільства.

Створення, використання і розвиток знарядь праці із самого початку могли відбуватися тільки в колективі первісних людей і для всього колективу. Первісні люди не могли існувати і працювати поза колективом як окремі індивідууми, внаслідок слабкої озброєності їх у боротьбі з навколишньою природою. У цих умовах праця кожного члена колективу виступала як безпосередньо суспільна праця. Першою формою організації праці первісних людей була проста кооперація. Просте об'єднання індивідуальних сил первісних людей створювало нову продуктивну силу, більш велику, ніж проста сума складових її одиниць. В її рамках з ускладненням виробничої діяльності людей виникає природний поділ праці за статтю і віком.

2. На основі вдосконалення знарядь праці, у процесі розвитку продуктивних сил первісного суспільства відбувся перехід від господарства збирачів і мисливців, які переважно присвоювали продукти природи в готовому вигляді, до господарства скотарів і землеробів, які, видозмінюючи своєю працею предмети природи, самі виробляють продукти, необхідні для споживання.

Виробничі відносини первісного суспільства проявилися спочатку як відносини людей з присвоєння готових продуктів природи в невеликих за чисельністю, кровноспоріднених в своїй основі групах. Кожна група являла собою відносно самостійне, відокремлене ціле. Але це не означало абсолютної ізольованості груп одна від одної. Первіснообщинні виробничі відносини складалися в процесі виробництва як відношення загального, колективного присвоєння членами первісної громади засобів виробництва і предметів споживання, характеризувалися рівністю первісних людей, однаковим у суспільно-економічному сенсі слова становищем їх у процесі виробництва, спільним володінням і використанням засобів виробництва.

Економічне життя періоду привласнюючого господарства характеризувалося такими рисами: 1) спільною власністю первісних колективів на засоби виробництва і територію проживання, 2) колективною малопродуктивною працею, спрямованою на присвоєння готових продуктів природи, 3) зрівняльним розподілом засобів існування.

В умовах надзвичайно низького рівня продуктивних сил і панування общинної власності виробництво об'єктивно підпорядковується забезпеченню потреб усіх членів громади на основі зрівняльного розподілу продуктів, що колективно видобуваються, необхідних для збереження життєздатності кожного члена колективу. Такий, по суті, зміст основного економічного закону первісного суспільства – закону руху общинного виробництва і його розвитку.

Оскільки праця, що здійснювалася в процесі первіснообщинного виробництва, була малопродуктивною, вона не створювала ніякого надлишку понад необхідної для життя кількості продукту. Тому вся праця виступала як необхідна праця. Результатом необхідної праці був необхідний продукт, який розподілявся прямо і безпосередньо серед членів громади для задоволення їх життєво необхідних потреб. Необхідний продукт споживався цілком усередині громади.

Протягом тривалого часу в процесі виробництва не створювалося надлишку над життєво необхідною кількістю продуктів, тобто не вироблявся ще так званий додатковий продукт. А це означало, що не існувало матеріальних умов для експлуатації людини людиною.

З ростом продуктивних сил людина стала створювати своєю працею більшу кількість продуктів, ніж це було необхідно для безпосередньої підтримки життя, тобто певний надлишок над необхідним продуктом. Так з'являється принципово нове явище в економічному розвитку суспільства – додатковий продукт, а праця виробників, результатом якої є цей додатковий продукт, виступає як додаткова праця. Робочий час починає ділитися на необхідний і додатковий час.

З виділенням скотарських, пастуших племен із загальної маси первісних племен відбувся перший великий суспільний поділ праці. Виникнення суспільного поділу праці та поява в громадах додаткового продукту у вигляді певних надлишків тих чи інших продуктів створює необхідність і можливість обміну продуктами між родовими громадами та племенами.

У громадах стали поступово виділятися люди, що займалися ремеслом, а їх вироби все частіше почали надходити в процес обміну. Виділення ремесла являло собою другий великий поділ праці. Відділення ремесла від сільського господарства призвело до того, що з'являється виробництво продуктів для обміну. Обмін, що носив до цього, в основному, епізодичний характер, стає тепер усе більш регулярним.

Продукт праці, вироблений не для особистого споживання даного виробника, а для обміну, називається товаром. Обмін же продуктів праці набуває характеру обміну товарів, чи товарного обміну. Спочатку цей обмін відбувався не між окремими особами, а між громадами в місцях зіткнення однієї громади з іншою або одного племені з іншим.

На основі індивідуалізації виробництва та розвитку товарного обміну виникає приватна власність на засоби виробництва, а з її появою починає складатися майнова нерівність між людьми – як між родами, так і всередині роду, з'являються багаті та бідні.

В умовах розкладу первіснообщинних відносин з'явилися первинні форми експлуатації людини людиною. Виниклий на основі зростання продуктивних сил додатковий продукт спонукав прагнення і обумовлював можливість використання великого числа працівників виробництва для створення додаткового продукту з метою подальшого його присвоєння тими, хто зосереджував у своїх руках засоби виробництва.

Окремі елементи первіснообщинного ладу існують у багатьох слаборозвинених країнах.

studfiles.net

3.Зародження, розвиток і розклад первіснообщинного ладу

З появою перших людей в історії України починається первісна доба, яка характеризується наявністю колективної власності, колективного виробництва та споживання.Первісне суспільство не мало класів і держави. Існувало дві форми суспільно-економічних відносин – спочатку первісне людське стадо, а з часом – родова община і плем 'я.

Первісна організація життя людей існувала на півдні України до І тис. р. до н.е., на іншій її території - до поч. н. е.

У розвитку первісного суспільства виділяють такі періоди; кам'яний вік (палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт), бронзовий і ранній залізний віки. Ця періодизація створена, виходячи із домінуючої ролі того чи іншого матеріалу при виготовленні знарядь праці.

Палеоліт (стародавній кам'яний вік). 1 млн. - Х тис. до н.е.

В Україні відомо понад І тис. поселень палеоліту.

На території України проживали люди кількох типів: пітекантроп (архантроп) - 1млн.-150 тис. до н. е.: неандерталець (палеантроп)- 150-35 тис. до н.е.: кроманьйонець (Ното Sapiens) -бл. 35 тис. до н.е.

На зміну першій формі існування людського суспільства - первісному стаду - прийшла родова община, відбулася племінна організація суспільства. Родинні зв 'язки велися по материнській лінії (матріархат).

Основними заняттями населення було збиральництво та полювання. Люди навчилися виготовляти знаряддя праці із каменю, одяг, споруджувати житла, добувати вогонь. Намітився поділ праці між чоловіком і жінкою. Чоловіки займалися переважно полюванням, а жінки - домашнім господарством. Почало зароджуватися мистецтво, первісні релігії: фетишизм, тотемізм, магія, анімізм.Цей період в українській історії найдовший. На еволюцію людини, її занять, знарядь праці вплинуло велике обледеніння з різким похолоданням клімату.

Мезоліт (середній кам'яний вік). IX тис. - VII тис. до н.е.

Мезолітичні пам'ятки знаходяться по всій території України.Відбулося танення льодовика і утворення сучасних природно - кліматичних умов.Винайдено лук і стріли, гарпуни, голки, кам'яні сокири, гачки.Зроблено перші спроби приручити диких тварин - собаку, бика. свиню.Крім мисливства, одним із основних занять стає рибальство, починає розвиватися тваринництво й рослинництво.

Неоліт (новий кам'яний вік). VII тис. - IV тис. до н.е.

Відбувся перехід від привласненого до відтворного, продуктивного господарювання - землеробства і скотарства. Цей процес отримав назву "неолітичної революції".

Завершилося формування техніки обробки каменю: пиляння, шліфування, сверління.

З’явилися перші штучні матеріали, створені людиною, - обпалена глина (кераміка) та тканина. Глиняний посуд швидко набував поширення, його форми та орнамент на різних територіях мали свої особливості. За такими знахідками археологи визначають кордони і час існування окремих археологічних культур. В Україні виділено понад 10 неолітичних археологічних культур. Їх можна поділити на мисливсько-рибальські (існували в лісовій зоні) та землеробсько-скотарські (на півдні, в степовій зоні), що свідчить про нерівномірність розвитку неолітичного суспільства.

Виникають прядіння і ткацтво, з’явився ткацький станок.

Енеоліт(мідно-кам'яний вік). IV тис. - ІІІ тис. до н.е.

У IV тис. до н.е. люди освоїли перший метал –мідь.Відбувся подальший розвиток відтворного господарства. Намітився перехід від мотичного до орного землеробства.

Наймогутнішою культурою епохи енеоліту була Трипільська культура, яка існувала з IV тис. до ІІІ тис. до н.е., названа так через поселення поблизу с. Трипілля (Київщина), дослідженого чеським археологом В. Хвойкою.

Трипільці були одним із найцивілізованіших етносів неолітичної доби:

Основне заняття - орне землеробство. Вирощували ячмінь, просо, пшеницю, майже всі садово – городні культури, відомі сьогодні в Україні. Трипільська культура – одна із перших землеробських культур Європи; Трипільці вперше на території України почали виготовляти вироби и міді;

На надзвичайно високому рівні розвитку знаходилось гончарство. Трипільці виробляли чудовий глиняний посуд білого, чорного, червоного і жовтого кольорів, з орнаментом і пласким дном. Орнамент глиняних виробів містить багату інформацію про духовний світ трипільців;

Будували протоміста площею до 400 га: квартальна забудова дво - триповерховими будинками, населення міст сягало 50 тис, чоловік, а площа - понад 50 га. На Уманщині існували поселення-гіганти до 450 га;

Високого рівня досягла духовна культура: існувала писемність - буквенно - звуковий алфавіт, який є одним із найдавніших у світі.

Трипільська культура поступово зникла. Стосовно такого раптового зникнення висловлюються різні гіпотези і зокрема, експансія кочовиків на територію трипільців, похолодання клімату.

Долю трипільців остаточно не з'ясовано. Дискусійним залишається питання і про походження трипільців, про їх етнічність. Більшість дослідників відносять трипільців до середземноморського антропологічного тину. Висловлюється також думка про те, що трипільська культура своєрідно поєднала представників суспільств кількох антропологічних та мовних груп Європи.

studfiles.net

Розділ 1. Первіснообщинний лад на території України. Київська Русь

Страница 1 из 4

 

Розділ 1. Первіснообщинний лад на території України. Київська Русь

1.1. Формування і розвиток первісного ладу на території України1.2. Східні слов’яни1.3. Київська Русь (ІХ–ХІІ ст.)1.4. Культура Київської Русі

1.1. Формування і розвиток первісного ладу на території України

Предки нинішніх українців оселилися на території, яка вже мала давню історію, а її населення підтримувало зв’язки з цивілізованими народами стародавнього світу. Сліди перебування людини на території України збереглися з найстарішої доби існування людини взагалі - з часів раннього палеоліту (кам’яної доби). Стоянки первісних людей епохи раннього палеоліту (близько мільйона років тому) було виявлено в селі Королеве на Закарпатті, поблизу міста Амвросіївка на Донбасі, у селі Лука-Врублевецька на Подністров’ї. Люди жили невеликими групами, видобували вогонь, полювали на дрібних тварин і займалися збиранням. Колективне виробництво і колективне споживання становили суть їхнього суспільного життя. Община була як родовою, так і соціально-економічною одиницею.Археологи на території України виявили поселення людей часів пізнього палеоліту (35-10 тис. років до н. є.). Із цих поселень, де знайдено знаряддя праці з кременю і кісток мамонта (окремі навіть з орнаментом), найбільше досліджені стоянки в Києві на Подолі, у селі Мізин на Чернігівщині, поблизу Кривого Рогу. Загалом на території України знайдено близько 500 поселень, де проживало до 20 тис. осіб. Тогочасний клімат України характеризувався різким похолоданням, що було пов’язане з наступом льодовика. Земля перетворилася на лісотундрову зону. Змінився тваринний і рослинний світ. Характерною особливістю пізнього палеоліту була відносна осілість населення. Села складалися з 5-8 житлових споруд, насамперед зимових у вигляді яранг, де мешкало 40-50 осіб. Удосконалилися й урізноманітнилися знаряддя праці. У цей час завершується фізичне й розумове формування людини сучасного типу (Homo sapiens).У добу мезоліту клімат стає набагато м’якшим, оскільки останній льодовик у Європі зник приблизно 2 тис. років до того. На території України виявлено сотні мезолітичних поселень: поблизу сіл Білолісся та Мирне на Одещині, села Осокорівка Запорізької області, у Криму. Населення було відносно осілим. А наявність багатьох маленьких стоянок свідчить про розпад общин на невеликі мисливські колективи. У цей період почали використовувати лук і стріли, приручати диких тварин, спочатку собак, а згодом - свиней. Поширилося ри­бальство. Індивідуалізація виробництва і споживання підвищила роль парної сім’ї.Останньою стадією кам’яного віку була доба неоліту, що тривала з VI до III тисячоліття до н. є. Найхарактернішою для цього періоду була поява нових форм господарської діяльності людини - скотарства і землеробства, тобто перехід до свідомого виробництва про­дуктів харчування. У цьому зв’язку з’явилися досконаліші типи кам’яних сокир, ножів, виникли нові способи обробки каменю - шліфування, свердління, розпочалося виготовлення керамічного посуду.В Україні виявлено близько 500 неолітичних поселень у районах річок Дніпра, Південного Бугу, Десни, Дністра, Сули та ін. їх можна поділити на дві культурно-господарські зони: південно-західну (землеробсько-скотарську) і північно-східну (мисливсько-риболовну). Перша охоплювала територію Лісостепу Правобережжя, Західну Волинь, Закарпаття, Подністров’я, друга - Лісостеп Лівобережжя, Полісся.У цей період підвищується роль сім’ї. Зміцнюється родова община. Основу виробничих відносин становить спільна власність роду на знаряддя й продукти праці та на певну територію. Починають виникати територіальні зв’язки, які сприяють появі сусідських общин, а згодом і племені.У IV III тисячоліттях до н. є. на території України відбувається перехід до енеоліту (мідно-кам’яного віку), для якого характерні виробництво і обробка міді. Цей період залишив численні пам’ятки, які знаходять на всій території України. Особливо багато їх на околицях Києва і в долині Дніпра. Від села Трипілля на Київщині до Карпат та нижнього Дунаю залишилися сліди життя людини доби енеоліту, і культура цього періоду дістала в науці назву трипільської (наприкінці XIX ст. саме в Трипіллі вперше виявлено її пам’ятки). Проживали трипільці в поселеннях поблизу річок по 600-700 осіб. Будівлі поділялися на житлові й господарські; розміщувалися рядами або ко­лом. На пізньому етапі поселення значно збільшилися й налічували 1-1,5 тис. будинків. Трипільці займалися орним землеробством і скотарством. Використовувалося рало. Великого розвитку досягло вироб­ництво кераміки, яка була позначена вишуканістю й розмаїттям форм, оздоблена різноколірним орнаментом. Особливо були поширені жіночі статуетки.На основі територіальних общин формуються племена, виникають міжплемінні об’єднання, починають виокремлюватися найзнатніші роди на чолі з патріархами. Підвищується роль чоловіків у суспільстві, господарською основою стає патріархальна сім’я, що свідчить про перехід від матріархату до патріархату.Долю трипільських племен остаточно не з’ясовано. Мабуть, вони розпалися на кілька груп. Частина їх залишилася на місці, інші запо­чаткували нові етномовні групи Східної Європи та Азії.У другій половині III тисячоліття до н. є. на території України роз­почалася бронзова доба. її характерна особливість - поширення ви­робів з бронзи. Це сприяло появі нових видів знарядь праці і зброї. Основними видами господарської діяльності залишалися землероб­ство (лісостеп) і скотарство (степ). Розвиток землеробства й обміну, а також боротьба за території спричинилися до створення великих союзів племен на чолі з вождями. За темпами соціального розвитку лісостепова зона дещо поступалася степовій, проте суспільні відно­сини там грунтувалися на патріархальній сім’ї і племінній організації.З відкриттям і використанням заліза в історії України почалася нова доба, що характеризувалася руйнуванням старих соціально-економічних структур. У цей період завершується процес розпаду первіснообщинного ладу і розпочинається перехід до станово-класо­вого суспільства. Поява додаткового продукту призвела до створення військово-політичних об’єднань, а це, у свою чергу, сприяло виокремленню військово-аристократичної верхівки суспільства. В її руках тепер була влада. Значно розширилися торговельні контакти із сусідами, особливо між Півднем і Північчю.З початку VII ст. до н. є. історичний процес на території України був позначений впливом давньогрецької цивілізації - як у матеріальному, так і в соціально-економічному й духовному аспектах. Це прискорило формування станово-класового суспільства, сприяло зародженню державної традиції.Археологічні розкопки, окремі писемні джерела (передусім грецькі) свідчать, що серед народів, які колись населяли українську землю, першими на шлях державотворення в І тисячолітті до н. є. стали ко­чові племена Північного Причорномор’я - кіммерійці, скіфи, сармати та ін.На початку І тисячоліття до н. є. у степах Північного Причорно­мор’я оселилися кіммерійці - найдавніший історичний народ на території України, про який, зокрема, писав Гомер в “Одіссеї” (VIII ст. до н. є.). Вчені припускають, що кіммерійці належали до одного з фракійських племен. Головним заняттям кіммерійців було кочове скотарство. Вони мали військові кінні загони, здійснювали воєнні походи, поступово переходили від військової демократії до станово-класового суспільства на основі рабовласницького способу вироб­ництва. Військово-політичне об’єднання кіммерійців проіснувало до VII ст. до н. є. і розпалося під натиском скіфських племен.У VII ст. до н. є. в південноукраїнських степах з’являються скі­фи — племена іранського походження. Вони захопили територію лісостепової зони України. Давньогрецький історик Геродот поділяв скіфів на чотири групи: царські, кочовики, скотарі й орачі. Із сучасного погляду, останні були нащадками трипільців, протослов’янами, які проживали на території між Дніпром і Дністром і були завойовані скіфами. Наприкінці VI ст. до н. є. у причорноморських степах формується велике державне об’єднання, очолюване скіфами, до якого ввійшло місцеве населення степових і лісостепових районів. Верховна влада у Скіфії належала царям, столиця розміщувалася поблизу міста Кам’янки Дніпровської (Нижній Дніпро). Розквіту скіфська державність досягла в VI–IV ст. до н. є. Про це свідчать, зокрема, відомі скіфські кургани. Скіфи створили високу матеріальну культуру, істотно вплинули на хліборобське населення лісостепової України. Наприкінці III ст. до н. є. під натиском сарматів скіфи відійшли до Нижньої Наддніпрянщини і у Степовий Крим. Тут утворилося нове державне об’єднання - Мала Скіфія зі столицею в Неаполі (залишки цього міста знаходять на околицях Сімферополя). У III ст. до н. є. Мала Скіфія внаслідок нападів сарматів з півночі і римлян з півдня припинила існування.З III ст. до н. є. в Північне Причорномор’я зі сходу почали прони­кати сарматські племена (також іранського походження). За два сто­ліття вони захопили межиріччя Дону і Дніпра, а згодом - Дніпра і Дністра. Шість століть вони правили у степах Північного Причорномор’я, мали зв’язки з грецькими і римськими містами Причорномор’я.На зміну сарматам з’являються алани, так само кочовики. Вони не зводили будинків, не займалися землеробством, мали багато коней, жили на возах.Загалом на території України, за свідченням грецьких і римських авторів, протягом І II ст. н. є. проживало багато племен і народів, що змінювали одне одного.Наприкінці II - на початку III ст. н. є. на території України з’яв­ляються германці - готи, вихідці з Прибалтики. Просуваючись через Полісся, готи розселилися на півдні України від Дністра до Дунаю і Карпат. Поблизу Дніпра вони створили власну державу. Періо­дично готи здійснювали напади на римські провінції. У IV ст. готи прийняли християнство. У тому ж IV ст. зі сходу розпочинається рух гунів — народу урало-алтайського або тюрко-фінно-монгольського походження. Близько 370 р. гуни знищили аланів, розбили готів і витіснили їх за Дунай. Проте вони довго не затрималися в Україні й у середині V ст. на чолі з Аттілою почали просуватися на захід. Засно­вана Аттілою держава з центром на середньому Дунаї (сучасна Угорщина) розпалася після його смерті в 453 р.Велику роль в історії України відігравали античні міста-держави Північного Причорномор’я. Заселення греками-колоністами цих земель почалося в VII–VI ст. до н. є.В історії античних міст-держав Північного Причорномор’я виокремлюються два основних періоди. Перший період V середина І ст. до н. є. - характеризується відносно самостійним життям і мирними відносинами зі скіфськими племенами. Для другого періоду -середина І ст. до н. є. - 70-ті роки IV ст. н. є. - характерним є те, що міста-держави поступово потрапляли в коло інтересів Риму і водно­час зазнавали нападів з боку готів і гунів.У процесі античної колонізації в Північному Причорномор’ї утво­рилися чотири основні центри. Перший - побережжя Дніпровсько-Бузького і Березанського лиманів (міста Борисфеніда на сучасному острові Березань під Очаковим, Ольвія поблизу сучасного села Парутиного Очаківського району Миколаївської області). Другий -побережжя Дністровського лиману (міста Никоній, Тіра - нині Білгород-Дністровський). Третій центр - у Південно-Західному Криму (міста Херсонес, Керкінітіда - нині Євпаторія). Четвертий центр -на Керченському і Таманському півостровах (міста Пантікапей, Феодосія, Горгіпія). Усі ці центри були рабовласницькими демократичними республіками, які підтримували тісні зв’язки з Грецією і Римом. Таким чином, давнє населення сучасної України пройшло всі основні етапи розвитку: кам’яний, мідно-кам’яний, бронзовий і заліз­ний віки. Згідно з цим створювались типи суспільно-господарської організації життя: первісна і родова общини, племінна структура, станово-класове рабовласницьке суспільство.

 

ПерваяПредыдущая 1 2 3 4 Следующая > Последняя >>

uristinfo.net

Розкладання первісно-общинного ладу

Зміст

Введення 2

1. Первісно-общинний лад і родоплемінна організація суспільства 4

2. Суспільна влада та соціальні норми при родовому ладі 6

3. Розкладання первісно-общинного ладу і поява держави 9

4. Завершення процесу виникнення держави 15

Висновок 18

Список літератури 21

Введення

Дана робота присвячена розгляду питання про розкладання первісно-общинного ладу і виникнення держави.

Дана тема представляє собою інтерес для розгляду. Це викликано тим, що правильне розуміння будь-якого соціального явища неможливо без знання його історичних коренів, того, в яких умовах дане явище виникло, як воно розвивалося і яким стало в сучасній дійсності. Такий історичний підхід необхідний для пізнання і з'ясування сутності держави і права.

До числа закономірностей, виявлених і підтверджених сучасною наукою, належить той факт, що держава і право існували не споконвічно, а з'явилися на певному щаблі розвитку людства. Це положення є сьогодні очевидним: за новітніми даними антропології, тільки історія сучасного кроманьонского людини (homo sapiens або неоантропа) налічує близько 40 тис. років. Тим часом перші державні утворення в історії людства виникли лише близько 5 тис. років тому. Іншими словами, десятки тисяч років люди сучасного типу, неоантропи, існували, не знаючи держави і права. Цьому періоду відповідали інші форми організації людського суспільства. Їх залишки зберігаються у деяких народів і в даний час. 1

Як показує історичний досвід, головні причини виникнення і розвитку держави і права лежать зовсім не в сфері моралі чи релігії. Вони кореняться в області економіки і в соціальній сфері життя людей.

Наукові дослідження і висновки свідчать про те, що державна організація приходить на зміну родоплемінної організації, право - на зміну звичаям. І відбувається це не в силу самого по собі зміни суспільних звичаїв, релігійних переконань і поглядів, а в силу корінних змін в економічній сфері і в самому первісному суспільстві. Саме вони привели до розкладання первісно-общинного ладу і до втрати здатності первісними звичаями регулювати суспільні відносини в нових умовах.

Написання даної роботи переслідувало собою мету розглянути теоретичні аспекти розкладу первісної общини і виникнення такої форми спільності як держава.

Для досягнення поставленої мети був зроблений аналіз навчальної і общеюрідіческой літератури. Особливо хочеться відзначити підручник для ВНЗ Піголкіна А.С. «Загальна теорія права» та навчальний посібник автора Черниловского З.М. «Хрестоматія по загальній історії держави і права».

Перший розділ реферату розглядає родоплеменную організацію суспільства і первісно-общинний лад. Друга глава присвячена соціальним нормам при родовому ладі і суспільної влади при ньому. Наступна глава розглядає розкладання первісно-общинного ладу і поява держави. Остання, четверта глава показує завершення процесу виникнення держави.

1. Первісно-общинний лад і родоплемінна організація суспільства

Найбільш ранні форми об'єднання предків сучасної людини - архоантропов і палеоантропів - були пов'язані з неврегульованими (тимчасовими) сімейно-родовими зв'язками, з необхідністю захисту від зовнішнього середовища і спільного добування їжі. Такими формами могли бути і окремі "сім'ї", але найбільш відомі групи, що утворюють первісне стадо, яке виникло вже серед мисливців донеандертальской, олдувайської культури (близько 2 млн. років тому). Ці форми пов'язані лише із застосуванням примітивних знарядь, якими служили грубо оброблені палиці, кілки, каміння.

Тільки через тисячоліття первісні люди навчилися робити своїми руками більш досконалі знаряддя палеолітичної культури (древнього кам'яного віку): грубо оброблені кам'яні списи, сокири, шкребки, кістяні і кам'яні "гачки" для рибного лову, стали добувати вогонь, будувати примітивні житла. У цей час виникають більш стійкі форми спільної праці і тісних зв'язків первісних людей, з'являється первісна родова громада, яка стала головною громадської осередком первісної людини. 2

Колишні "дородові" об'єднання не були стійкими, не могли забезпечити умов збереження і розвитку людини як біологічного виду. Виготовлення і вдосконалення знарядь праці вимагало розвитку не тільки інстинктів, а й згадки, навичок свідомості, членороздільної мови, закріплення і передачі їх наступним поколінням. Наступність поколінь не могла бути усвідомлена і закріплена без об'єднання роду як найбільш стійкої форми природного зв'язку між предками і нащадками первісної людини. Кровно-родинна організація відповідала і потреби здорового фізичного розвитку людини, оскільки кровозмішення не давало здорового потомства. Встановлення екзогамії (шлюбних відносин тільки між представниками різних родів) стало тому однією з найважливіших закономірностей еволюції людства. 3

Велике значення мав рід як стійка форма гуртожитку і для розвитку первісного виробництва, його матеріальної культури. Економіка первісної общини базувалась на низькому рівні розвитку продуктивних сил. В епоху палеоліту і мезоліту (середнього кам'яного віку) господарство родового ладу було добувним, тобто отримують готовий продукт від дикої природи завдяки мисливства, збиральництва плодів, рибної ловлі. Лише на пізніших етапах родового ладу з'являються зачатки мотичного землеробства. Таке господарство могло забезпечити тільки мінімальні потреби родової громади, найчастіше при максимальній напрузі об'єднаних зусиль. Всі члени родової громади, не виключаючи і підлітків, повинні були працювати на загальне благо, колективно захищати інтереси свого роду. Отриманий продукт, добутий полюванням і рибним ловом, збиранням плодів, становив спільну власність громади і ділився серед членів роду порівну, з урахуванням заслуг кожного мисливця, добувача первісного господарства. Однак додаткового, надлишкового продукту таке господарство, як правило, не приносило.

Виниклий кровно-споріднений принцип об'єднання первісної общини був у ті часи єдино можливою, природною формою зв'язку людей. Походження дитини від матері було найбільш очевидною ознакою родового зв'язку, а турбота про дітей, домашньому вогнищі підвищувала роль жінки в роді. До того ж збирання плодів, а потім і сапне землеробство, яким займалися жінки, давало постійний, хоч і більш скромний, дохід, ніж полювання чоловіків, не завжди вдала. Тому в первісній общині роль жінки часто бувала ведучою, а рід у багатьох предків сучасних народів будувався на основі матріархату. Відомі, однак, і стародавні патріархальні пологи (наприклад, у Давньому Єгипті, Іудеї, Індії, у скіфів і східних слов'ян). 4

Інший закономірністю є і той факт, що родова громада зберігала свою роль не тільки в далекій давнині, але і на наступних ступенях розвитку цивілізації - у період становлення ранньофеодальних держав у древніх германців. англосаксів, слов'янських народів, а також у період розвитку ранньокласових держав Месоамерики 5 в першому тисячолітті н.е.

Таким чином, рід (первісна родова община) був первинний осередок організації первісно-общинного ладу, об'єднуємося кровною спорідненістю, спільним колектив-тівньщ працею, загальною власністю на продукти виробництва і випливають з цих умов рівністю соціального стану, єдністю інтересів і згуртованістю членів роду.

2. Суспільна влада та соціальні норми при родовому ладі

Спільна власність на продукти виробництва та соціальна єдність всередині родової общини. Породжували і відповідні їм форми організації суспільної влади і управління справами громади.

У здійсненні громадської влади брали участь усі дорослі члени роду, як чоловіки, так і жінки. Всі важливі спільні справи, що стосуються всього роду, вирішувалися загальними зборами.

Збори обирало старійшину, військових вождів, ватажків полювання, які управляли повсякденним життям. Родової громади. Для вирішення особливо важливих справ збирався рада старійшин, вождів. Влада старійшин і вождів базувалася виключно на авторитеті, на глибокій повазі членів роду до старших, їх досвіду, мудрості, хоробрості мисливців, воїнів. Суперечки між членами громади дозволялися тими, кого вони стосувалися. Примус було порівняно рідким явищем. Воно складалося, як правило, в накладенні обов'язків за провину, крайньою формою було вигнання з общини. У переважній більшості випадків достатньо було простого засудження родичів, осуду старших, особливо вождів, старійшин. Рід давав захист всім своїм членам від зовнішніх ворогів як своєю військовою силою, так і глибоко вкоріненим звичаєм кровної помсти за смерть родича. Всі ці функції громадської влади не вимагали існування особливого апарату управління. Вони здійснювалися самими членами роду. Не було й особливого апарату примусу, ведення воєн. Збройну силу складали всі чоловіки, здатні носити зброю. 6

Все це дозволяє характеризувати громадську владу при родовому ладі як первісну общинну демократію, які не знали ні будь-яких майнових, станових, кастових або класових відмінностей, ні державно-політичних форм. За сучасною етнографічної термінології це було потестарно правління (лат. poteslas - влада), але ще не політична влада.

Величезну роль у родовій громаді грали звичаї, за допомогою яких регулювалася життєдіяльність роду і його членів. У формуванні та підтримці звичаїв велике значення мали релігійні, містичні уявлення первісних людей. У них тісно перепліталися містифікація сил природи у вигляді грізних, могутніх духів і культ духу предків, від яких-проистекали звичаї-роду. У звичаях містилися незаперечні заборони (табу) або ритуальні дії, а також міфи, які створювали зразки для наслідування героям, захисникам роду, вірним зберігачам вогнища, традицій і боргу продовження роду.

На основі генетичних зв'язків і язичницьких культів дотримання звичаїв ставало міцної звичкою, органічною потребою кожного члена роду. Незаперечність звичаю спиралася на кровний зв'язок і спільність інтересів членів родової громади, рівність їх положення, відсутність непримиренних протиріч між ними. В. Звичаї родового ладу не було ще видової відмінності традиційних, моральних релігійних і правових норм, як це має місце у більш розвинених цивілізованих. Суспільствах. Звичаї носили синкретичний (злитий, нерасчленность) характер первинних імперативів. У сучасній історичній павука до етнографії норми первісного суспільства отримали назву "мононорм", специфічних для цього періоду історії людства. 7

На пізніх стадіях існування родового ладу почався процес відокремлення нових родових общин від первісних, відбувалося поділ великих родів на дрібні пологи або великі родини. Зв'язки між ними зберігалися в. вигляді більших утворень - братств (фратрій) і племен. Розвиток племінних об'єднань співпало з початком розкладу первісно-общинного ладу. Тим не менш племена і братерства ще довгий час зберігали риси родоплемінної організації. Плем'я, як правило, мало свою територію, своє ім'я, мова чи діалект однорідної основи з мовою об'єдналися племен, загальні для племені релігійні та побутові обряди. Організація племінної влади грунтувалася на засадах родоплемінної демократії: племінний рада, що складалася з верховних вождів (старійшин) пологів, що входять до складу племені, і військового вождя племені. Всі вони обиралися одноплемінниками.

Діяльність племінних органів сприяла розширенню зв'язків між пологами і братствами, врегулювання міжродових конфліктів, відносин з іншими племенами. Основні розподільні, шлюбно-сімейні та інші внутріродовие відносини продовжували залишатися у віданні органів родової громади. У міру розвитку продуктивних сил центр ваги влади переміщався до племінних органам, сфера регулювання справ племінними нормами поступово розширювалася.

3. Розкладання первісно-общинного ладу і поява держави

Розвиток суспільного виробництва не могло зупинитися на первісному рівні. Наступний еволюційний етап пов'язаний з переходом від привласнюючого господарства (полювання, рибальство, збирання плодів) до виробничого - скотарства і плужного (орному) землеробства. Цей процес, за даними археології та етнографії, розпочався 10-12-тис. років тому і тривав у різних народів - кілька тисячоліть. Він отримав назву неолітичної революції, оскільки відбувся в епоху пізнього неоліту (нового кам'яного віку), на межі переходу до епохи бронзи, коли людина навчилася виплавляти і вживати скачала "м'які" кольорові метали - мідь, олово, бронзу, золото, срібло, а потім і залізо. Ці стадії, а також оволодіння культурою землеробства і скотарства, в тому числі селекцією, пройшли всі племена і народи, що вступили на шлях розвитку цивілізації. 8

З появою принципово нових продуктивних сил були пов'язані великі суспільні наслідки. Торкаючись економічних наслідків, Ф. Енгельс, відповідно до марксистської концепцією, відзначив появу приватної власності окремих родин і великі громадські поділу праці, першим з яких він називав виділення пастуших племен із усієї маси варварів. 9

Сучасні етнографи й археологи не меншу роль у неолітичної революції відводять розвитку в IV-III тисячолітті до н.е. землеробства, який давав в районах Близького Сходу і Стародавнього Єгипту неймовірно високі врожаї зернових. Цим обумовлений швидкий ріст населення Малої Азії, Дворіччя, долини Нілу, Середземномор'я, ряду інших регіонів Європи. З розвитком землеробства в I-II ст. до н.е. і I тисячолітті н.е. були пов'язані збільшення населення Месоамерики і розквіт раннеземледельческіх культур у племен майя, ацтеків, інків, мексиканських індіанців (I-II ст. до н.е. - I тисячоліття н.е.).

З точки зору сучасної історичної науки та етнографії неолітична революція стала можливою не тільки завдяки появі скотарства. Саме перехід до орного землеробства в найбільшій мірі сприяв швидкому прогресу господарства (в тому числі скотарства), зростання населення, розвитку ремесла, мистецтва, виникнення перших міст, писемності та інших досягненні матеріальної і духовної культури. Культура найдавніших товариств переходу до цивілізації отримала назву раннеземледельчеськой культури. 10

Головним наслідком неолітичної революції з'явився зростання багатства: землеробство і скотарство дозволяли одержати надлишок продукту (додатковий продукт), якого не могло забезпечити привласнює господарство. На цій основі виник регулярний обмін продуктами між племенами, що давав можливість накопичення нових багатств, які раніше, при натуральному господарстві, були недоступні. Надлишок продуктів виробництва створював також можливість залучення додаткової робочої сили, що вимагається для догляду за худобою і обробки полів. Таку робочу силу постачали війни: військовополонених стали перетворювати в рабів, внаслідок чого виникло "перший великий поділ суспільства на два класи - панів і рабів, експлуататорів і експлуатованих". 11

Тут, однак, потрібно уточнення. Далеко не скрізь і не завжди рабовласництво ставало основою господарства раннеземледельческіх (у тому числі і скотарських) товариств. У Стародавньому Шумері, Єгипті та в багатьох інших суспільствах основою раннеземледельческого господарства служив праця вільних рядових, общинників, а майнова і соціальна диференціація розвивалася паралельно з функціями управління землеробськими роботами (особливо при поливному землеробстві) і розподілу продуктів у вигляді створення апарату обліку і розпорядчих функцій в особі переписувачів, зберігачів врожаю і т.д. Важливе місце займали в такій диференціації військові функції, виконання яких призводило до поділу на військових вождів, начальників дружин і простих воїнів. Одночасно відбувалося формування стану жерців, що мали велике духовне та культурне вплив на суспільство. Нарешті, завдяки розвитку торгівлі та ремесел виникли стану (страти) купців, ремісників і містобудівників.

Раннеземледельческіх суспільства були пов'язані з виникненням міст-держав, де основне землеробське населення потрапляло в залежність від міських центрів, в яких зосереджувалися не лише ремесло і торгівля, а й управлінська, військова та духовна знати. Тому найбільш стародавнім виглядом соціальної диференціації суспільства стало не поділ на рабовласників і рабів, а соціально-функціональна стратифікація на нерівноправні групи і верстви суспільства. Така стратифікація у вигляді поділу на замкнуті касти (варни, стану тощо) з глибокої давнини освячувалася релігіями і існувала не тільки в державі, але і в общинному ладі раннеземледельческіх товариств Стародавнього Сходу, Месоамерики, Індії, а також у скіфів, персів , інших євроазіатських племен 12 . Рабство в цих суспільствах носило спочатку палацовий, або сімейний, характер і лише пізніше використовувалося у виробництві (наприклад, при будівництві міст і храмів).

Основним трудящим населенням були рядові общинники, що складали нижчі касти і платили податки. Крім обробки своїх наділів землі і скотарства вони виконували громадські роботи зі зрошування земель, служили рядовими воїнами.

Проте загальний висновок про те, що виробляє господарство в міру його зростання і вдосконалення вело до суспільного розподілу праці, до соціальної, у тому числі класової, диференціації, до майнового розшарування населення на багатих і бідних, на панів і рабів, слуг, на нерівноправні касти, залишається вірним для періоду переходу від родового ладу до перших цивілізацій. Поступово у народів античності (Стародавня Греція, Стародавній Рим, Троя, Карфаген і інші античні поліси) поділ на вільних і рабів стало основним. У I тисячолітті н.е. в Європі розкладання родового ладу вело до виникнення феодальної формації.

Іншим важливим соціальним наслідком неолітичної революції став перехід від родової общини до окремим сім'ям і сусідської (селянської) громаді.

Ф. Енгельс називав найбільшою революцією переворот в родовому ладі, який привів до заміни матріархату патріархатом. Заняття скотарством і землеробством стало можливим вже не всім. родом, а окремими родинами. Сім'я (у більшості. Народів вона. Складалася з представників двох-трьох поколінь) цілком могла сама прогодувати і одягнути себе. Тому громадська власність материнського роду переходить поступово у приватну власність окремих сімей, які стали самостійними господарськими одиницями. При цьому главою сім'ї та власником основних засобів виробництва - худоби, знарядь землеробства і продуктів нового виробництва - стає основною працівник - пастух і орач, чоловік. У великій родині-громаді панування в будинку, аж до повної влади над жінкою і дітьми, переходить до її патріархальному чолі - старшому в родині чоловіка. Майно і влада успадковуються по чоловічій лінії, від батька - до старшого сина по праву первородства (у слов'ян - до старшини, за згодою всіх синів) 13 . Тим самим не тільки закріплювався перехід до приватної власності сімей, але і встановлювалося нерівність серед членів патріархальної сім'ї-громади. Це було непереборний тріщиною в родовому ладі.

Поява держави в різних народів було викликано й низкою інших, крім соціальних і економічних, причин.

Родова громада грунтувалася на особистісній кровно-родинного зв'язку. Рід і плем'я мали свою територію, і проживати на ній і мати права члена громади могли лише члени роду. "Чужинці" могли користуватися тільки гостинністю або повинні були бути прийняті в родовий, кровне братство. З розвитком виробничого господарства та обміну на території роду і племені стали все частіше з'являтися купці, ремісники, мореплавці та інші чужоземці, які беруть участь у господарському обороті, міжплемінних зв'язках. Багато з них стали осідати в містах.

Цей етап еволюції характеризується і переселенням різних народів. У результаті на одній території оселялися мішанину групи, взаємні інтереси яких не могли регулюватися звичаями родового ладу, який знав тільки кровноспоріднених зв'язку. Між тим інтереси "прийшлого" населення і членів роду тісно перепліталися, без чого була б неможлива торгівля, в якій було зацікавлене населення, не було можливо і вирішення спорів. Нові умови вимагали і нової територіальної організації, що охоплює права і обов'язки як корінного населення, так і сторонньої.

З цим загальнотериторіального інтересом пов'язано перетворення колишньої родової общини в сусідську (селянську). Така громада, як і рід, складалася з кількох сімей. Але на відміну від роду родина була власником свого майна (наприклад, худоби, будівель) і продукту праці (наприклад, врожаю). Сусідська (селянська) громада, будучи соціальним організмом, виконувала функції організації спільних справ (наприклад, спільного користування землею, зрошення, вирубки лісу). Але вона сама вже не була власником майна і продукту праці. У сусідської громаді розвивалися різноманітні стосунки взаємної допомоги, дарування, послуг, не пов'язані, проте, з суспільною власністю, що існувала в родовій громаді.

Одним з найважливіших суспільних умов переходу від родового ладу з його громадською владою до держави є зросле значення воєн і військової організації племен у період становлення раннеземледельческіх і ранньофеодальних суспільств. У зв'язку із зростанням суспільного багатства війни між племенами велися в основному з метою грабежу і стали засобом постійного збагачення за рахунок захоплення худоби і рабів. Однак військова організація служила і для захисту власних інтересів племен.

У розглянутий період активізуються процеси міграції в пошуках кращої території і для її завоювання. Ці процеси відомі в Європі, зокрема на Середньоєвропейської рівнині, в Азії (наприклад, завоювання аріїв в Індії), в Гірському Перу, де відбулося підкорення інками інших племен. У таких умовах не тільки завоювання, а й сама військова організація племен сприяла поступовому перетворенню органів суспільної влади племен в органи військової демократії у вигляді виборних військових вождів, дружини, війська Паралельно відбувалося посилення влади військових вождів, базилевса, рекса, переднеазиатских і скіфських "царів" . Вони отримували значні привілеї не тільки на кращу долю видобутку, але і на верховну владу, що претендує на передачу у спадок, на пріоритет перед народними зборами, на той час перетворився на збори дружини, війська. У їх руках поступово зосереджувалася влада верховного жерця (у єгиптян, вавилонян, шумерів, скіфів), верховного судді.

Військовий побут сприяв об'єднанню споріднених племен в єдиний народ. Це, в свою чергу вело до узурпації одним з військових вождів (царів) найбільш сильного племені влади вождів інших племен. Так відбулося становлення державності в Стародавньому Єгипті, Аккаде, у скіфів, у племен майя та інків в Месо єрики. Тому можна говорити про те, що війни і посилення військової організації впливали на характер влади племен, які перетворюються в єдиний народ, у ряді випадків не тільки сприяли формуванню класів або стратифікації суспільства, але й ініціювали ці процеси.

Істотний вплив на процес виникнення державності, особливо у найбільш древніх народів, надавала релігія. Велику роль зіграла релігія в об'єднанні окремих родів і племен в єдині народи. У первісному суспільстві кожен рід поклонявся своїм язичницьким богам, мав свій "тотем" (свого "ідола"). У період об'єднання племен релігійні норми сприяли зміцненню влади "царів", базилевсов, верховних (часто - військових) вождів. Династії нових володарів прагнули об'єднати племена спільними релігійними канонами. Таке значення мали Артхашастра в Стародавній Індії, культ Сонця і бога Осіріса в Давньому Єгипті, культ заступництва богів грецьким полісам і т.п. Відбувалося поступове пристосування релігійних норм до закріплення верховної влади пануючих племен в індіанців майя та інків, у скіфів. Ця влада пов'язувалася з передачею її від богів і закріплювалася спочатку продовженням виборного терміну, а потім - довічно і спадково (наприклад, рід інків).

Таким чином, визнаючи першорядне значення виробничого прогресу, а також майнової та соціальної, у тому числі класової, диференціації як причини перетворення первісно-общинного ладу в цивілізовані суспільства. Та родоплемінної влади в державу, сучасна наука не може вважати, що цими факторами вичерпуються умови і -причини виникнення держави. До числа останніх варто віднести перетворення родової общини в окремі сім'ї та сільські громади, перехід до територіальної організації населення, а також посилення воєн і військової організації племен, вплив релігії на об'єднання племен в єдиний народ і на зміцнення верховної царської державної влади.

4. Завершення процесу виникнення держави

Згідно марксистсько-ленінської теорії корінною причиною виникнення держави з'явився розкол суспільства на протилежні класи з непримиренними протиріччями. "Держава, - писав В. І. Ленін, - є продукт і прояв непримиренності класових протиріч" 14 . І тільки там, де такі суперечності існують як стійке, повторюване явище, марксистсько-ленінська теорія готова визнати виникнення та існування держави. З цієї причини офіційна радянська історіографія довгий час відносила держави Месоамерики в кращому випадку до "військової демократії", хоча демократії там не було й близько. Не отримало визнання і держава скіфів. Тим часом державність язичницьких слов'ян безумовно визнавалася.

Другий помилковий наслідок полягало в тому, що всі держави Стародавнього світу повинні були беззастережно вважатися рабовласницькими. Ф. Енгельс, назвав розподіл на панів і рабів першим великим поділом суспільства на два класи. Тому виникнення кастової та іншої стратифікації радянськими теоретиками необгрунтовано ототожнювалося з рабовласництвом. Це було потрібно для того, щоб підтвердити ленінську тезу про непримиренність класових протиріч як основу держави і визнання держави лише знаряддям панівного класу для придушення іншого класу або класів.

Однак основоположники марксизму допускали і інший підхід до пояснення появи найдавнішого держави. Як писав Ф. Енгельс, до держави "стихійно сформовані групи одноплемінних громад у результаті свого розвитку прийшли спочатку з метою задоволення спільних інтересів (наприклад,-на Сході - зрошення) і. Для захисту від. Зовнішніх ворогів". Значить, він допускав деякі "загальнолюдські" функції держави. Сьогодні їх наявність в соціальній, чи політичної функції сучасного буржуазного держави навряд чи можна заперечувати.

Звідси випливає, що виникнення держави. Все ж таки було пов'язано в різні епохи по-різному - з необхідністю здійснення спільних інтересів населення. І незважаючи на те, що представники, різних класів або каст не отримували рівного задоволення своїх інтересів, все ж деякі спільні інтереси (наприклад, захист від зовнішніх нападів, забезпечення суспільних робіт, санітарних умов) державою задовольнялися.

Визнання держави органом усього суспільства - характерний мотив будь-якого ідеалістичного навчання про державу, тобто навчання, що виходить з ідеї, а не з емпірично установлених фактів. Якщо державна влада - від Бога, значить вона повинна бути рівною до всіх і не мати класового ухилу. Так, принаймні випливає з християнської релігії. Патріархальна теорія держави, висунута ще Аристотелем, бачить у державі велику родину, так само опікує своїх підданих, як батько - своїх дітей. Договірна теорія Ж.-Ж. Руссо надає владі тільки те, чим наділяють її "домовилися" громадяни. Але в дійсності такий договір ніколи не укладався. Нарешті, теорії, які стверджують владу держави через згоду підданих на підпорядкування влади, теорія правової держави, що вимагає підпорядкування влади законам, справедливості, дотримання прав людини, відбивають хоча і правильні, але суто ідейні й психологічні основи появи й існування держави, а не породжені причинами і умовами його походження об'єктивні ознаки.

Висновок

У результаті еволюційного розвитку людина для задоволення своїх потреб поступово перейшов від присвоєння готових тваринних і рослинних форм до справді трудової діяльності, спрямованої на перетворення природи і виробництво знарядь праці, їжі та ін Саме перехід до виробляючого економіці послужив поштовхом до трьох великих поділом суспільної праці - відділенню скотарства від землеробства, відділенню ремесла і відокремлення шару людей, зайнятих у сфері торгівлі.

Такі великі події в суспільному житті мали настільки ж великі численні наслідки. У змінених умовах зросла роль чоловічої праці, який став явно пріоритетним в порівнянні з жіночим домашнім. У зв'язку з цим матріархальний рід поступився місцем патріархальному, де споріднення вже ведеться по батьківській, а не по материнській лінії. Але ще більш важливим було, мабуть, те, що родова громада поступово починає дробитися на патріархальні сім'ї, інтереси яких вже не повністю збігаються з інтересами роду. З виникненням сім'ї почалося розкладання родової общини. Нарешті, настала черга неминучою при поділі праці спеціалізації, підвищення його продуктивності. Додатковий продукт як наслідок зростання продуктивності праці зумовив появу економічної можливості для товарообміну і привласнення результатів чужої праці, виникнення приватної власності, соціального розшарування первісного суспільства, утворення класів, зародження держави.

Кардинально ускладнилося в період розкладання первіснообщинного ладу буття суспільства, погроза його ослаблення, розпаду і навіть загибелі породжує необхідність в особі, що стоїть над ним, що регулює силу, а звідси й державу, що забезпечує її життєздатність і цілісність. Цей тривалий і складний процес поступово здобував усе більш чітко виражений політичний характер. У міру поглиблення соціального розшарування населення механізм держави усе більш виявлявся у володінні верхів суспільства, що ставлять його на службу в першу чергу своїм інтересам.

Виникнення держави висловлює перехід людського суспільства від первісної стадії до цивілізації, тобто набуття нею якостей саморегулювальної системи, що розвивається на своїй власній основі.

Народжена суспільством, його протиріччями, держава сама неминуче стає суперечливим, суперечливі його діяльність і соціальна роль. Як форма організації суспільства, покликана забезпечувати його цілісність і керованість, держава виконує функції, зумовлені потребами суспільства, а, отже, служить його інтересам. Держава інтегрує суспільство, стає формою громадянського суспільства, виражає та офіційно представляє дане суспільство в цілому. Крім того, це організація з управління справами всього суспільства, вирішальна його проблеми, що випливають з природи будь-якого суспільства. Воно є політичною організацією всього населення країни, його загальному надбанням і справою. Без держави неможливі суспільний прогрес, існування і розвиток цивілізованого суспільства. Проте в класово-антагоністичному суспільстві держава, виконуючи загальносоціальні функції, все більше підпорядковує свою діяльність інтересам самого економічно могутнього класу, перетворюється на знаряддя його класової диктатури, набуває чітко виражений класовий характер.

Первісне суспільство ще не відірвалося від природи, не знайшло, «власної основи» у вигляді персоніфікованої, приватної власності, особливої ​​політичної організації: Воно базується переважно на природно-природничих підставах, на природному господарсько-соціальному єдності, громади, роду; племені.

Найважливішою особливістю, що характеризує суспільство в умовах цивілізації, стає рух до свободи - поступово, утверждающиеся (з перервами, поворотами тому, зигзагами) автономія особистості,. Економічна свобода, заснована на приватній власності, участь особистості в управлінні суспільством (народовладдя в тих чи інших формах ).

При цивілізації з'являються нові фактори: надлишковий продукт - основа приватної власності, економічної свободи, і відособлена, автономна особистість - основа індивідуальної свободи людини.

Тому. В умовах цивілізації різко ускладнюється завдання забезпечення цілісної організації суспільства, його належного (природного) функціонування і виникає необхідність в особливій політичної організації суспільства, у зовнішній влади, а звідси в формуванні держави - особливої ​​організації політичної влади, тобто влади, яка спирається на апарат примусу і, в залежності від особливостей суспільства, на свій авторитет, традиції, звичаї, інші фактори. За допомогою держави і створюється в умовах цивілізації така цілісна організованість людей, яка дозволяє говорити про суспільство як єдиному організмі, що існує на певній території.

Список літератури

  1. Кутафан О.Е. Основи держави і права. Підручник для ВУЗів. - М.: МАУП. 1996.

  2. Лазарєв В.В. Загальна теорія права і держави. Підручник для ВУЗів. - М.: МАУП, 1996.

  3. Массон В.М. Етнос у докласовому і ранеклассовом суспільстві. - М.: Проспект. 1998

  4. Піголкін О.С. Загальна теорія права. Підручник для ВУЗів. - М.: МГТУ. 1996.

  5. Соловйов С.М. Твори Т.1 Кн. 1 - М.: Світ 1988

  6. Спиридонов Л.І. Теорія держави і права. Підручник для ВУЗів. - М.: Проспект. 1996

  7. Фаткулліна Ф. Н. Основні вчення про право і державу. Навчальний посібник. - К.: Вид. КФЕІ, 1997.

  8. Черниловский З.М. Хрестоматія по загальній історії держави і права: Навчальний посібник. - М: Гардарика, 1996.

  9. Першиц А.І. Періодизація первісної історії (стан проблеми) / / Питання історії. 1980 № 3

ua-referat.com

Розділ 1. Первіснообщинний лад на території України. Київська Русь 1.1. Формування і розвиток первісного ладу на території України

Предки нинішніх українців оселилися на території, яка вже мала давню історію, а її населення підтримувало зв’язки з цивілізованими народами стародавнього світу. Сліди перебування людини на території України збереглися з найстарішої доби існування людини взагалі – з часів раннього палеоліту (кам’яної доби). Стоянки первісних людей епохи раннього палеоліту (близько мільйона років тому) було виявлено в селі Королеве на Закарпатті, поблизу міста Амвросіївка на Донбасі, у селі Лука-Врублевецька на Подністров’ї. Люди жили невеликими групами, видобували вогонь, полювали на дрібних тварин і займалися збиранням. Колективне виробництво і колективне споживання становили суть їхнього суспільного життя. Община була як родовою, так і соціально-економічною одиницею.Археологи на території України виявили поселення людей часів пізнього палеоліту (35-10 тис. років до н. є.). Із цих поселень, де знайдено знаряддя праці з кременю і кісток мамонта (окремі навіть з орнаментом), найбільше досліджені стоянки в Києві на Подолі, у селі Мізин на Чернігівщині, поблизу Кривого Рогу. Загалом на території України знайдено близько 500 поселень, де проживало до 20 тис. осіб. Тогочасний клімат України характеризувався різким похолоданням, що було пов’язане з наступом льодовика. Земля перетворилася на лісотундрову зону. Змінився тваринний і рослинний світ. Характерною особливістю пізнього палеоліту була відносна осілість населення. Села складалися з 5-8 житлових споруд, насамперед зимових у вигляді яранг, де мешкало 40-50 осіб. Удосконалилися й урізноманітнилися знаряддя праці. У цей час завершується фізичне й розумове формування людини сучасного типу (Homo sapiens).У добу мезоліту клімат стає набагато м’якшим, оскільки останній льодовик у Європі зник приблизно 2 тис. років до того. На території України виявлено сотні мезолітичних поселень: поблизу сіл Білолісся та Мирне на Одещині, села Осокорівка Запорізької області, у Криму. Населення було відносно осілим. А наявність багатьох маленьких стоянок свідчить про розпад общин на невеликі мисливські колективи. У цей період почали використовувати лук і стріли, приручати диких тварин, спочатку собак, а згодом – свиней. Поширилося ри­бальство. Індивідуалізація виробництва і споживання підвищила роль парної сім’ї.Останньою стадією кам’яного віку була доба неоліту, що тривала з VI до III тисячоліття до н. є. Найхарактернішою для цього періоду була поява нових форм господарської діяльності людини – скотарства і землеробства, тобто перехід до свідомого виробництва про­дуктів харчування. У цьому зв’язку з’явилися досконаліші типи кам’яних сокир, ножів, виникли нові способи обробки каменю – шліфування, свердління, розпочалося виготовлення керамічного посуду.В Україні виявлено близько 500 неолітичних поселень у районах річок Дніпра, Південного Бугу, Десни, Дністра, Сули та ін. їх можна поділити на дві культурно-господарські зони: південно-західну (землеробсько-скотарську) і північно-східну (мисливсько-риболовну). Перша охоплювала територію Лісостепу Правобережжя, Західну Волинь, Закарпаття, Подністров’я, друга – Лісостеп Лівобережжя, Полісся.У цей період підвищується роль сім’ї. Зміцнюється родова община. Основу виробничих відносин становить спільна власність роду на знаряддя й продукти праці та на певну територію. Починають виникати територіальні зв’язки, які сприяють появі сусідських общин, а згодом і племені.У IV III тисячоліттях до н. є. на території України відбувається перехід до енеоліту (мідно-кам’яного віку), для якого характерні виробництво і обробка міді. Цей період залишив численні пам’ятки, які знаходять на всій території України. Особливо багато їх на околицях Києва і в долині Дніпра. Від села Трипілля на Київщині до Карпат та нижнього Дунаю залишилися сліди життя людини доби енеоліту, і культура цього періоду дістала в науці назву трипільської (наприкінці XIX ст. саме в Трипіллі вперше виявлено її пам’ятки). Проживали трипільці в поселеннях поблизу річок по 600-700 осіб. Будівлі поділялися на житлові й господарські; розміщувалися рядами або ко­лом. На пізньому етапі поселення значно збільшилися й налічували 1-1,5 тис. будинків. Трипільці займалися орним землеробством і скотарством. Використовувалося рало. Великого розвитку досягло вироб­ництво кераміки, яка була позначена вишуканістю й розмаїттям форм, оздоблена різноколірним орнаментом. Особливо були поширені жіночі статуетки.На основі територіальних общин формуються племена, виникають міжплемінні об’єднання, починають виокремлюватися найзнатніші роди на чолі з патріархами. Підвищується роль чоловіків у суспільстві, господарською основою стає патріархальна сім’я, що свідчить про перехід від матріархату до патріархату.Долю трипільських племен остаточно не з’ясовано. Мабуть, вони розпалися на кілька груп. Частина їх залишилася на місці, інші запо­чаткували нові етномовні групи Східної Європи та Азії.У другій половині III тисячоліття до н. є. на території України роз­почалася бронзова доба. її характерна особливість – поширення ви­робів з бронзи. Це сприяло появі нових видів знарядь праці і зброї. Основними видами господарської діяльності залишалися землероб­ство (лісостеп) і скотарство (степ). Розвиток землеробства й обміну, а також боротьба за території спричинилися до створення великих союзів племен на чолі з вождями. За темпами соціального розвитку лісостепова зона дещо поступалася степовій, проте суспільні відно­сини там грунтувалися на патріархальній сім’ї і племінній організації.З відкриттям і використанням заліза в історії України почалася нова доба, що характеризувалася руйнуванням старих соціально-економічних структур. У цей період завершується процес розпаду первіснообщинного ладу і розпочинається перехід до станово-класо­вого суспільства. Поява додаткового продукту призвела до створення військово-політичних об’єднань, а це, у свою чергу, сприяло виокремленню військово-аристократичної верхівки суспільства. В її руках тепер була влада. Значно розширилися торговельні контакти із сусідами, особливо між Півднем і Північчю.З початку VII ст. до н. є. історичний процес на території України був позначений впливом давньогрецької цивілізації – як у матеріальному, так і в соціально-економічному й духовному аспектах. Це прискорило формування станово-класового суспільства, сприяло зародженню державної традиції.Археологічні розкопки, окремі писемні джерела (передусім грецькі) свідчать, що серед народів, які колись населяли українську землю, першими на шлях державотворення в І тисячолітті до н. є. стали ко­чові племена Північного Причорномор’я – кіммерійці, скіфи, сармати та ін.На початку І тисячоліття до н. є. у степах Північного Причорно­мор’я оселилися кіммерійці – найдавніший історичний народ на території України, про який, зокрема, писав Гомер в “Одіссеї” (VIII ст. до н. є.). Вчені припускають, що кіммерійці належали до одного з фракійських племен. Головним заняттям кіммерійців було кочове скотарство. Вони мали військові кінні загони, здійснювали воєнні походи, поступово переходили від військової демократії до станово-класового суспільства на основі рабовласницького способу вироб­ництва. Військово-політичне об’єднання кіммерійців проіснувало до VII ст. до н. є. і розпалося під натиском скіфських племен.У VII ст. до н. є. в південноукраїнських степах з’являються скі­фи — племена іранського походження. Вони захопили територію лісостепової зони України. Давньогрецький історик Геродот поділяв скіфів на чотири групи: царські, кочовики, скотарі й орачі. Із сучасного погляду, останні були нащадками трипільців, протослов’янами, які проживали на території між Дніпром і Дністром і були завойовані скіфами. Наприкінці VI ст. до н. є. у причорноморських степах формується велике державне об’єднання, очолюване скіфами, до якого ввійшло місцеве населення степових і лісостепових районів. Верховна влада у Скіфії належала царям, столиця розміщувалася поблизу міста Кам’янки Дніпровської (Нижній Дніпро). Розквіту скіфська державність досягла в VI–IV ст. до н. є. Про це свідчать, зокрема, відомі скіфські кургани. Скіфи створили високу матеріальну культуру, істотно вплинули на хліборобське населення лісостепової України. Наприкінці III ст. до н. є. під натиском сарматів скіфи відійшли до Нижньої Наддніпрянщини і у Степовий Крим. Тут утворилося нове державне об’єднання – Мала Скіфія зі столицею в Неаполі (залишки цього міста знаходять на околицях Сімферополя). У III ст. до н. є. Мала Скіфія внаслідок нападів сарматів з півночі і римлян з півдня припинила існування.З III ст. до н. є. в Північне Причорномор’я зі сходу почали прони­кати сарматські племена (також іранського походження). За два сто­ліття вони захопили межиріччя Дону і Дніпра, а згодом – Дніпра і Дністра. Шість століть вони правили у степах Північного Причорномор’я, мали зв’язки з грецькими і римськими містами Причорномор’я.На зміну сарматам з’являються алани, так само кочовики. Вони не зводили будинків, не займалися землеробством, мали багато коней, жили на возах.Загалом на території України, за свідченням грецьких і римських авторів, протягом І II ст. н. є. проживало багато племен і народів, що змінювали одне одного.Наприкінці II – на початку III ст. н. є. на території України з’яв­ляються германці – готи, вихідці з Прибалтики. Просуваючись через Полісся, готи розселилися на півдні України від Дністра до Дунаю і Карпат. Поблизу Дніпра вони створили власну державу. Періо­дично готи здійснювали напади на римські провінції. У IV ст. готи прийняли християнство. У тому ж IV ст. зі сходу розпочинається рух гунів — народу урало-алтайського або тюрко-фінно-монгольського походження. Близько 370 р. гуни знищили аланів, розбили готів і витіснили їх за Дунай. Проте вони довго не затрималися в Україні й у середині V ст. на чолі з Аттілою почали просуватися на захід. Засно­вана Аттілою держава з центром на середньому Дунаї (сучасна Угорщина) розпалася після його смерті в 453 р.Велику роль в історії України відігравали античні міста-держави Північного Причорномор’я. Заселення греками-колоністами цих земель почалося в VII–VI ст. до н. є.В історії античних міст-держав Північного Причорномор’я виокремлюються два основних періоди. Перший період V середина І ст. до н. є. – характеризується відносно самостійним життям і мирними відносинами зі скіфськими племенами. Для другого періоду -середина І ст. до н. є. – 70-ті роки IV ст. н. є. – характерним є те, що міста-держави поступово потрапляли в коло інтересів Риму і водно­час зазнавали нападів з боку готів і гунів.У процесі античної колонізації в Північному Причорномор’ї утво­рилися чотири основні центри. Перший – побережжя Дніпровсько-Бузького і Березанського лиманів (міста Борисфеніда на сучасному острові Березань під Очаковим, Ольвія поблизу сучасного села Парутиного Очаківського району Миколаївської області). Другий -побережжя Дністровського лиману (міста Никоній, Тіра – нині Білгород-Дністровський). Третій центр – у Південно-Західному Криму (міста Херсонес, Керкінітіда – нині Євпаторія). Четвертий центр -на Керченському і Таманському півостровах (міста Пантікапей, Феодосія, Горгіпія). Усі ці центри були рабовласницькими демократичними республіками, які підтримували тісні зв’язки з Грецією і Римом. Таким чином, давнє населення сучасної України пройшло всі основні етапи розвитку: кам’яний, мідно-кам’яний, бронзовий і заліз­ний віки. Згідно з цим створювались типи суспільно-господарської організації життя: первісна і родова общини, племінна структура, станово-класове рабовласницьке суспільство.

books.br.com.ua

1. Первіснообщинний лад на території України.

Найперші сліди людських поселень на Україні сягають за 150 тис. років. Близько 10 тис. років до н. е., коли відступив останній льодовик, лишивши після себе характерний для сучасної України ландшафт, людина стала мінфятися дедалі швидше. Вважають, що землеробство вперше виникло на Україні у межиріччі Бугу та Дністра, коли на рубежі V і IV тисячоліть до н. е. розвинулися перші у Східній Європі землеробські общини. Найбільш відомі ранні землеробські племена на території сучасної України пов'язують з так званою трипільською культурою, що розвинулася у долинах Дністра, Бугу і Пруту, сягнувши згодом Дніпра. Трипільську культуру відкрив історик Вікентій Хвилько у 1896р. Але, як пізніше доводив антрополог Ф.Вовк – трипільці із слов’янами нічого спільного ніколи не мали. У період свого розквіту між 3500 та 2700 рр. до н. е. трипільці жили великими селами по 600—700 чоловік. Родовід вони вели по лінії батька. Велике значення мало впровадження дерев'яного плуга, завдяки чому землеробство стало більш надійним, ніж мисливство, способом добування поживи. Ще одним нововведенням, ймовірно, запозиченим із Азії, було застосування першого металу — міді. На 2000 р. до н. е. трипільська культура як виразне ціле перестала існувати.

Скотарство, що спиралося на вигодівлю стад одомашнених тварин, остаточно сформувалося в степах близько 3000 р. до н. е. Лише десь між 1500 і 1000 рр. до н. е. людина опанувала просту, на перший погляд, техніку їзди верхи. Кіммерійці — перші кочові вершники, що з'явилися в Україні, є також і першими її жителями. Багато вчених тримаються думки, що кіммерійці вийшли із своїх прабатьківських земель у нижньому Поволжі, перекочували низовинами Північного Кавказу й десь близько 1500 р. до н. е. з'явилися на Україні. Проте інші відкидають гіпотезу про міграцію й стверджують, що кіммерійці були корінним населенням України. Вичерпний аналіз небагатьох наявних нині джерел схиляє істориків до цілого ряду висновків стосовно цих «споживачів кобилячого молока», як їх називали греки:

1) кіммерійці були першими на Україні скотарями, що перейшли до кочового способу життя;

2) вони опанували мистецтво їзди на конях і їхнє військо складалося з вершників;

3) завдяки контактам із майстерними оброблювачами металів на Кавказі вони започаткували на Україні добу заліза;

4) зростання ролі кінних воїнів зумовило занепад великих родів і виникнення військової знаті.

2. Скіфо-сарматський період.

Скіфи, без сумніву, були індоєвропейці, представники іраномовних кочовиків. На правому березі Дніпра мешкали скіфи-орачі — землеробські племена, що були корінними мешканцями цього краю і, напевно, взяли собі назву від кочовиків, котрі їх підкорили. Крім того існували ще скіфи-скотарі та скіфи-землероби. Деякі історики вважають, що вони були предками слов'ян. Політична влада зосереджувалася в руках «царських» скіфів, що змушували інших скіфів та нескіфські племена України сплачувати їм данину. Це був доволі жорстокий народ. Родовід ішов по батьківській лінії. Разом із померлим чоловіком часто вбивали й ховали його молодших жінок. Суспільно-економічне розшарування стало досить помітним явищем серед «царських» скіфів. Крім награбованого у війнах, основним джерелом багатств для них слугувала торгівля з грецькими колоніями у Причорномор'ї. Продавали: збіжжя, віск, мед, хутра, рабів. За це вони отримували вина, ювелірні вироби, інші предмети розкошів. Скіфи швидко завойовували нові і нові території. Початком кінця стала поразка у 339 р. до н. е., яку завдали македонці кочовикам. Десь через 100 років більшу частину скіфів завоювали й асимілювали сармати — інше могутнє плем'я кочовиків зі сходу. Тільки залишкам удалося сховатися в Криму, де їхні нащадки прожили до 3 ст. н. е.

Сармати. Майже протягом 400 років, від 2 ст. до н. е. до 2 ст. н. е.. у степах Північного та Східного Причорномор'я панували сармати, які прийшли з Волги. Спочатку вони мирно змішувалися з такими ж іраномовними скіфами, а також греками, але зрештою вони підкорили скіфів, поглинувши у своїй масі велике число простого люду. Велика роль відігравали в їхньому суспільстві жінки. За легендою, сармати походять від союзу амазонок зі скіфами. Але точно відомо, що сарматські жінки були воїнами. Дані археології свідчать про те, що сарматських жінок часто ховали разом зі зброєю і що вони нерідко виконували функції жриць. Сармати займались торгівлею. Їхні каравани мандрували у найдальші краї, з яких везли китайський шовк, кавказький кришталь, напівкоштовне каміння і дуже швидко звикли до розкоші. Не знаючи міри у задоволенні своїх бажань. Як і всі кочові володарі українських степів, сармати становили не єдине однорідне плем'я, а слабо пов'язаний союз споріднених і часто ворогуючих між собою племен, таких як язиги, роксолани та алани. Кожне з цих сарматських племен прагнуло до панування на Україні. Однак намагання ці співпали з тривалими й всеохоплюючими переміщеннями племен, що йшли через Україну і сарматам було важко втримувати владу над своїми територіями. Нарешті, у II ст. н. е., їх остаточно знищили страшна навала гунів зі сходу, наскоки германських готів і вперта оборона римлян на заході.

studfiles.net

ПЕРВІСНООБЩИННИЙ ЛАД НА СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

Назва:

ПЕРВІСНООБЩИННИЙ ЛАД НА СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

Мова:

Українська

Завантажень:

411

 

поточна оцінка 5.0

ПЕРВІСНООБЩИННИЙ ЛАД НА СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ Первісна людина на територію сучасної України, мабуть, прийшла з Середньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Ця міграція не була одномоментним актом, а тривала протягом багатьох тисячоліть. Залишки найдавніших стоянок знайдені біля с. Королево (Закарпаття), м. Амвросіївки (Донбас), с. Луки-Врублевецької (Житомирщина) — всього ж в різних регіонах України близько 30-ти. Намагаючись в глибинах історії розгледіти обличчя наших далеких пращурів, нам варто пам'ятати ось про що: по-перше, інформація про найдавніші часи обмежена, фрагментарна і часто не дає змоги зробити точні висновки; по-друге, давні археологічні культури мають досить розмиті абриси. Однак, досягнення світової археологічної та історичної науки дають нам змогу встановити періодизацію первіснообщинного ладу та його характерні риси. Українські землі в доісторичні часи. Антропоїдними предками людини були мавполюди, високо розвинуті примати. Подальший розвиток антропоїдів призвів до двоногої локомоції — пересування на задніх кінцівках і застосування природних предметів в якості знарядь праці. Це почалося 2 - 2,5 млн. років поспіль. За класифікацією К.Ліннея в природному контексті людина це тип хордових; підтип позвонкових; підзагін мавпоподібних. Палеоліт (1 млн. років —10 тис років до н.е.). Почався процес формування та розвитку первісного ладу. З'явилися перші люди на території України в ранньому палеоліті. Це були архантропи (найдавніші люди). їх зовнішній вигляд був таким, що не кожен сміливець сьогодні зміг би спокійно пережити зустріч з ними, якби така стала можливою. Приблизно 40 тис. років тому людиноподібні істоти — неоантропи — стали людьми розумними (Homo sapiens). Замість використання для житла готових печер люди почали його будувати. Археологи знаходять залишки таких жител у вигляді чумів, яранг, землянок і напівземлянок. Відбулося освоєння вогню. Виникло первісне людське стадо як перша соціальна організація людей. Стоянки верхнього палеоліту дають уявлення про розвиток первісної орди в бік утворення матріархату. Характер господарства первісних людей був привласнюючий. Це означало, що люди нічого не виробляли, а лише споживали все готове. Збиральництво і рибальство були основою життя первісної людини. Етапами освоєння первісною людиною навколишнього світу були — матріархат, рух від анімізму (віри в душу, якою володіє будь-який неживий і живий предмет), до тотемізму ( віри в походження людини від єдиного предка — тварини або рослини), магії (чаклування перед полюванням) і фетишизму (віри в чудодійні властивості предметів) до зооморфних уявлень. В пізньому палеоліті (50—10 тис. років до н. е.) відбувається розвиток родового ладу. На зміну першій формі існування людського суспільства — первісному стаду — приходить родова матріархальна община. Жінка стоїть на чолі сім'ї, роду і суспільства. Причинами матріархату були декілька з них: жінка зайняла панівне становище в суспільному виробництві, тому що вона винайшла ткацтво, гончарство, початки землеробства і т. ін. З'являється шитий одяг, взуття, прикраси (імітація зубів і позвонків з бивня мамонта). На стоянках знайдені залишки фарбі в — червоної, малинової, жовтої, зеленої, чорної, білої. Судячи з орнаментів на статуетках, широко застосовувалось татуювання і розмалювання тіла. Розвивається мала пластика. Фігури з глини зображують тільки жінок і звірів. Скрізь, на величезній території, від Західної Європи і до Східного Сибіру, підкреслюються особливості жіночої фігури. Вельми реалістично зображуються груди, таз, стегна, живіт, і схематично — тонкі руки і ноги нижче колін і зовсім умовно -голова. Обличчя зображується виключно рідко. Оскільки тільки жінка могла народжувати дітей, то це саркалізувало її в очах чоловіків. Поселення первісних людей розташовуються переважно на відкритій місцевості: в долинах і на берегах рік. Споруджуються складні, схожі на курінь, житла, землянки і великі наземні споруди для великої кількості пожильців.

Реферат на тему: ПЕРВІСНООБЩИННИЙ ЛАД НА СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

www.br.com.ua