1. Формування і розвиток первіснообщинного ладу на території України. Первіснообщинного ладу

1. Формування і розвиток первіснообщинного ладу на території України

Розвиток людини на території України відбувався в основному по тих же напрямках, що і в інших регіонах і заселення сталось близько 1,5 млн років тому. Вивчивши археологічні пам'ятники, пов'язані зі знаряддями праці, на основі матеріалу, з якого вони зроблені, виділяють декілька значних періодів розвитку первісного ладу (їх за традицією називають віками): кам'яний (його складають палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий, залізний. Деякі дослідники після кам'яного вміщають перехідний вік - мідно-кам'яний (енеоліт). Палеоліт тривав від з'яви першої людини на наших теренах близько 1,5 мільйона років тому до 8-10 тис. років до н. е. В його ранній період первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева (загострені гілки, шкребачки, рубила). Основними заняттями людини були збиральництво і полювання. Соціальною формою існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах. Жили люди того часу в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта. Археологи знайшли сліди перебування людини періоду раннього палеоліту недалеко від с. Королеве у Закарпатській області, у районі м. Амвросіївка у Донбасі, у с. Лука-Врублевецька на Житомирщині. За середнього палеоліту (150 тис. - 40-35 тис. років тому), з'являється неандерталець - людина нового фізичного типу, найважливішим досягненням якої є використання вoгню, що значно зменшило її залежність від природи. Пам'ятки середнього палеоліту вчені виявили у с. Молодово Чернівецької області, у Криму, у басейні річок Дністра і Десни. На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту приходить кроманьйонець - “ людина розумна ”, яка є вже не просто споживачем дарунків природи, але й виробником знарядь праці. З'являються різці, вістря стріл, кістяні гарпуни. Будуються землянки. Важливі зміни відбуваються і у соціальній організації - на зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва. Родинні зв'язки визначаються за материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цей період матріархату. Вдосконалення житла і виникнення шитого з шкір одягу значно розширили ареал розселення первісної людини. Свідченням цього є стоянки пізнього палеоліту практично на всій території України - Мізинська - на Десні, Рилівська, Межиріч і т. д. У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства) і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці). Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм:анімізму - віри в душу, якою володіє кожен живий і неживий предмет;тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини або птаха;магії - чаклування перед полюванням;фетишизму - віри у надприродні властивості речей. Близько 10-11 тис. років тому палеоліт змінюється мезолітом. Зникають льодовики, природа Європи набуває близького до сучасного вигляду, вимерли мамонти, носороги. Людина винаходить лук і стріли. Основними різновидами господарювання стають полювання, рибальство, починається приручення тварин - спершу собаки, а потім свині. З мезолітичних стоянок слід відзначити Журавську на Чернігівщині, Фатьма-Коба і Мурзак -Коба у Криму, Гребеники в Одеській області. В цю епоху, згідно пам'ятників матеріальної культури, вже можна виділити окремі етнокультурні області. В кінці мезоліту відбувається поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства, які остаточно розвинулися в епоху неоліту (VI-III тис. до н. е. ). Саме цей період вважають розквітом первісного ладу тому ще вже постало продуктивне господарство. Винайдені шліфування і свердління каменю, з'являються штучні матеріали - обпалена глина, а потім - тканина. Сусідська община змінює родову організацію людей. Натомість матріархату постає патріархат. Сьогодні відомі понад 500 неолітичних поселень у басейнах Десни, Дністра, Південного Бугу, Прип'яті. Енеоліт - перехідна епоха від кам'яного до мідного віку (III-II тис. до н. е. ) - пов'язана раніш за все з корінними змінами у житті людини - опануванням металів. У цей період на території України формуються дві основні групи племен - землероби на Правобережжі і скотарі на півдні та південному заході. Це свідчило про перший суспільний поділ праці. Використовуючи тяглову силу худоби, люди почали збирати більший врожай, що зумовило виникнення надлишків сільськогосподарської продукції, майнової нерівності і обміну продуктами. Поступово виділяється родоплемінна верхівка, яка, привласнюючи результати праці гурту, поступово зосереджувала у своїх руках владу над ним. Найбільш вивченою археологічною культурою цієї епохи є трипільська. Саме в с. Трипілля Київської області київський археолог В.Хвойка віднайшов перше таке поселення. До сьогоднішнього дня відкритими лишаються питання походження трипільців, хронологічних рамок їхньої культури, і, частково, території, яку вони заселяли. Сучасні археологи визначають приблизні рамки існування трипільської культури початком IV - кінцем III тис. до н. е. Територія, заселена трипільцями пролягала від Словаччини та Румунії до Слобідської України, від Чернігова до Чорного моря. Що стосується походження, то більшість археологів вважають, що основу Трипільської культури, на її ранньому етапі, складали балканські землеробсько-скотарські племена. Трипільці, які поселились на Правобережжі Україні, були фактично найдавнішими хліборобськими племенами. Обробляючи землю дерев'яним плугом з кам'яним або кістяним лемехом, вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Зерно мололи за допомогою простих кам'яних жорен. Окрім цього, трипільці розводили дрібну рогату худобу, та коней, свиней. Селились трипільці у басейнах річок. На сьогодні археологами вивчено декілька великих поселень (від 10 до 20 тис. мешканців) - Майданецьке, Доброводи, Талянки (на Черкащині). Населення жило у стаціонарних чотирикутних глиняних одно-двоповерхових будинках з кількома кімнатами. Іноді Трипільську культуру називають Культурою мальованої кераміки - через високий рівень розвитку цього ремесла. Посуд виготовлявся у спеціальних гончарних печах, а потім фарбувався білою, червоною і чорною фарбою характерними візерунками. Окрім цього були знайдені керамічні фігурки людей і тварин, іграшкових макетів житл. Розвивалося ткацтво.

Археологічні знахідки свідчать про зв'язки трипільських племен із Малою Азією, Кавказом.

Розвиток знарядь праці, із сплаву міді і олова - бронзи був головним досягненням цієї епохи, яке зумовило і зміни суспільних відносин. Застосування більш міцного металу - бронзи дало можливість значно вдосконалити транспортні засоби, знаряддя виробництва. Подальшого розвитку набули різні ремесла - гончарне, каменярське, бронзоплавильне. Відбувається другий суспільний поділ праці - відокремлення ремесла від землеробства. (третій пов'язаний із відокремленням торгівлі). Суспільство поступово переходить від первісного ладу до епохи соціального розшарування. Це не могло не зумовити зіткнення як між племенами, так і всередині племен. Протягом бронзової доби на території України існувало кілька археологічних культур - Ямна, Зрубна, Культура багатопружкової кераміки, Катакомбна і т. д. Бронзова епоха на території України була фактично завершальною стадією первісного ладу.

studfiles.net

Формування і становлення первіснообщинного ладу на території України (реферат) - Історія економічних вчень

Формування і становлення первіснообщинного ладу на території України

Географічне становище як чинник історичного розвитку України. Господарська діяльність людини в первісну епоху. Економічний розвиток рабовласницьких держав Північного При Чорномор'я. Античні міста-держави Північного Причорномор'я.

Географічне становище як чинник історичного розвитку України

Характерною рисою географічного становища України є її розташування між Центральною Європою та Азією. Із Європою Україна була з'єднана карпатськими перевалами, сухопутними шляхами і через Балтійське море далі річками. Ці шляхи сполучення не мали ніяких перепон, і таке становище визначало тісні економічні і культурні зв'язки з Західною Європою.

Зі Сходу на Україну йшов великий торговий шлях, що починався у Китаї, проходив Монголію, Туркестан і "ворітьми народів" над Каспійським морем входив у Європу. З півдня з ним з'єднувалися шляхи, які прямували з Індії та Ірану. Слід підкреслити, що на відміну від шляхів, що сполучали Україну з Європою, шляхами зі Сходу користувалися не тільки торговці, а в більшій мірі кочові орди, що йшли із Азії в Європу.

Надзвичайно важливе значення в господарському житті українських земель мали Чорне та Азовське моря, оскільки тут сходилися всі сухопутні і водні шляхи з України. Основні напрями військових походів і колонізаційних процесів, торгові зв'язки і господарські інтереси мали своєю кінцевою метою життєдайне море. Але цей процес освоєння нових територій українською спільнотою мав певні труднощі і перешкоди. Зокрема, Чорне море для України було "негостинне", його береги, плоскі і замулені, мало чим приваблювали до мореплавства, не заохочували до поселення. Тільки один регіон побережжя мав важливе значення для забезпечення високого рівня життєдіяльності людської спільноти - Крим. Той, хто володів Кримом, той панував над морем і суходолом. Але Крим був слабо пов'язаний з Україною, являв собою майже острів, який зазнав значного тиску з боку зовнішніх сил. І все таки, саме Чорним морем і його берегами йшли найважливіші шляхи, що з'єднували Україну з південним світом: з Кавказом, Малою Азією, Балканами, з усім Середземномор'єм.

Ще більш складним для господарського життя було сусідство на південному сході з відкритим степом, що здавна служив ареною експансії азійських народів на захід. Південна степова зона має багатий чорнозем, найкращий у Європі, але відкрита зі Сходу, не мала сприятливих умов для розвитку землеробства.

Система річок на території України визначала величезний вплив на господарське життя, на формування української народності. Головна водна артерія України Дніпро, що вбирає в себе цілу низку середніх і дрібних річок України - Сейму, Псла, Ворскли, Десни, Ірпеня, Горині, Случа. Важливе значення мав і Дністер, по якому можна було дістатися із західноукраїнських земель до Чорного моря. На великих річках, як основних торгових шляхах, зосереджувалась людність. Тут виникали перші торговельні осередки - міста. Населення, що розташовувалось далі від річок, займалось хліборобством і лісовими промислами. Маючи великий вплив на народногосподарське життя, річки мали також велике політичне значення. За розміщенням населення по басейнах річок йшов і політичний поділ країни.

Таким чином, зважаючи на основі риси географічного положення України, основним регіоном зосередження людської спільноти була лісостепова зона України: Галичина, Волинь, Київщина. Чернігівщина, північні райони, далекі від людних шляхів, захищені віковічними лісами, творили резерв української спільноти, де населення могло пересидіти небезпеку. Тут життя пливло спокійно, без потрясінь. Тут творилась основа культури і зберігались досягнення, здобуті поколіннями. Ці землі слугували притулком для людності в разі того, коли чужі орди своїми наїздами загрожували культурному життю.

Інший характер мала південна, степова Україна. Це край з буйною рослинністю і багатою фауною, але суворою, морозною зимою і сухим, безводним літом. Тільки вперта, завзята людина могла тут утриматися і використати природні багатства. До того ж, це був терен, на якому кочували азійські народи. Туди, на південь, йшли найсміливіші, найактивніші елементи.

Господарська діяльність людини в первісну епоху

Первинною суспільно-економічною формацією в історії людства була первіснообщинна. Суть її полягає в колективному виробництві та споживанні, а також у колективній власності на природні ресурси й знаряддя праці. Первісну епоху можна умовно поділити на декілька основних історичних періодів. З точки зору матеріальних умов виробництва розрізняють: палеоліт (стародавній кам'яний вік), бронзовий вік і ранню залізну культуру. Ці періоди розрізняються між собою не тільки за знаряддями праці, які використовувала людина, а й за формами суспільної організації, видами господарської діяльності.

Так, первісні люди епохи палеоліту (400 - 40 тисяч років до нашої ери) використовували найпримітивніші кам'яні, дерев'яні, кістяні інструменти, займались збиральництвом, мисливством, вели кочовий спосіб життя. Вони об'єднувались для полювання, для захисту від ворогів, тварин, стихій. Ці об'єднання, що мають назву первісне стадо, були непостійними, нестійкими, випадковими.

Найдавніша людина сучасного типу з'явилась на території України в палеоліті. Аналіз місцезнаходження найдавніших людей на території України дає змогу твердити, що найвірогіднішими напрямками їх початкового розселення були західний (з боку Західної Європи) та південно-східний (з боку Кавказу).

Це підтверджується розкопками багатошарового поселення епохи палеоліту біля с. Королево на Закарпатті. Крім Королева, залишки палеолітичних поселень відомі ще у 20 пунктах Закарпаття.

За розкопками минулих років стоянки первісної людини відомі також у Донбасі (в районі м. Амвросіївка), на Дністрі в с. Лука-Врублевецька, на Житомирщині. Археологами виявлені тут ручні рубила та велика кількість крем'яних відщепів, уживаних як знаряддя праці.

В період пізнього палеоліту значно зростає кількість населення. На Україні відомо близько 500 поселень цієї доби. Па-леодемографічні розрахунки С.М. Бабікова дають приблизну цифру 20 тис. чоловік населення. Тодішні людські колективи трималися берегів річок. Дослідники вирізняють окремі локальні етнокультурні зони, близькі за рівнем розвитку і соціальною структурою. На цей час припадає завершення фізичного і розумового формування людини сучасного типу (HOMO SAPIENS).

Характерною особливістю епохи пізнього палеоліту була відносна осілість населення. Спостерігаються якісні зміни в знаряддях праці: вони вдосконалюються за формою й урізноманітнюються за призначенням. Це - скребки, скребла, різці, які вживались при обробці та розкроюванні шкір, проколки, свердла, кремінні мікропластинки.

Зазнало великих змін і ускладнилося духовне життя. У пізньопалеолітичних поселеннях, розкопаних на Україні, знайдено стилізовані жіночі статуетки, фігурки птахів. На стоянках у села Межиріч на Канівшині та на Чернігівщині виявлені зображення на кістках мамонта, виконані червоною фарбою. Деякі з цих розмальованих кісток С.М. Бабіков інтерпретував як музичні ударні інструменти. На стоянці Молодове знайдено музичний інструмент типу флейти.

Наприкінці пізнього палеоліту, як вважають дослідники, визначилася криза полювання на великих тварин, зумовлена різними антропогенними й природними чинниками. Подолати її вдалося, запровадивши та розвинувши мікролітизацію знарядь праці, а також змінивши форми мисливського господарства.

В епоху мезоліту (40-14 тисяч років до нашої ери) сталися істотні зміни в природному середовищі. Останній льодовик у Європі зник приблизно 11 тисяч років тому. Клімат пом'якшав, а ландшафтно-географічні зони набули сучасних характеристик. Сформувалися русла річок. Близьким до нинішнього став тваринний світ, найтиповішими представниками якого були бико-тур, косуля, олень.

У межах України виявлено сотні мезолітичних поселень і стійбищ - біля сіл Білолісся, Гиржеве, Мирне на Одещині, Осокорівка в Надпоріжжі, в Криму. Населення було відносно осілим. Поряд з великими відкрито чимало малих стоянок, які виникли внаслідок розпаду общини на невеликі мисливські колективи.

У мезоліті відбулися кардинальні зміни в сфері виробництва знарядь праці. Були винайдені лук і стріла, що в свою чергу спричинило важливі зрушення в організації мисливського господарства. На цей час припадає початок приручення деяких тварин, насамперед собаки, потім - свині. Нестача м'ясної їжі стимулювала розвиток рибальства, а також збиральництва, яке поклало початок рослинництву.

Як свідчать наявні археологічні дані, в мезоліті сталася друга велика криза мисливського господарства і виникли перші форми відтворюючого господарства.

Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту, котра тривала з VI по III тис. до нашої ери й характеризувалася великими змінами в економіці. Поряд з традиційними її формами - мисливством, рибальством і збиральництвом - зароджуються й поширюються нові - скотарство і землеробство. Відтворююче господарство заклало підвалини подальшого поступального розвитку стародавнього населення України, чисельність якого в неоліті значно зросла. Перехід до свідомого виробництва продуктів харчування - якісно новий етап в історії людства.

Спричинений новими знаряддями праці прогрес економіки неолітичного суспільства, в свою чергу, стимулював удосконалення цих знарядь і розширення їхнього асортименту. З'явилися нові типи кам'яних сокир, ножів, тесел. Виникли й невідомі раніше способи обробки каменю - шліфування, розпилювання, свердління. Велика подія неолітичного часу - початок виготовлення керамічного посуду.

На сьогодні в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті, Ворскли, Псла, Сули та інших рік і річок виявлено близько 500 неолітичних поселень. Господарський та культурний розвиток племен того часу відбувався нерівномірно. В межах України виділяються дві культурно-господарські зони: південно-західна (землеробсько-скотарська) і північно-східна (мисливсько-риболовецька). Перша охоплювала лісостепове Правобережжя, Західну Волинь, Подністров'я, Закарпаття, друга - лісостепове Лівобережжя, Полісся. В кожній зоні існувало кілька археологічних культур: буго-дністровська, лінійно-стрічкової кераміки, дунайська, тиська (перша зона), сурсько-дніпровська, ямково-гребінцевої кераміки, дніцро-донецька (друга зона).

В ІV-ІІІ тис. до нашої ери на території сучасної України відбувся перехід до енеоліту (мідно-кам'яного віку), який характеризувався не лише опануванням технології виробництва й обробки міді, але й подальшим прогресом відтворюючих форм господарства - землеробства та скотарства. Найяскравішою археологічною культурою нової епохи була трипільська, пам'ятки якої виявлені в лісостеповій зоні на величезних обширах від Пруту і Дунаю до Дніпра.

Трипільські пам'ятники вперше були виявлені В.В. Хвой-кою біля с. Трипілля на Київщині наприкінці минулого століття. Проживали трипільці в поселеннях, розташованих поблизу річок на першій і другій заплавних терасах. На ранньому етапі існування цієї культури поселення мали кілька десятків житлових та господарських будівель. Число мешканців досягало кількасот. Найтиповішим житлом був наземний глинобитний будинок прямокутної форми з кількома приміщеннями. Провідними галузями господарства трипільців були орне землеробство й скотарство. Вирощувалися пшениця, ячмінь, просо, бобові, льон. Рало із застосуванням тяглової сили великої рогатої худоби різко підвищило загальну культуру землеробства, виникла можливість переходу до перелогової системи. Хоча трипільці й почали використовувати металеві вироби, їхні знаряддя праці в цілому зберігали неолітичний характер. Крем'яна індустрія, як і раніше, мала велике значення. В ряді районів мешкання трипільців виявлені чисельні копальні, пов'язані з добуванням кременю, а також спеціальні майданчики на поселеннях, де працювали майстри.

Високого технічного й художнього рівня досягло керамічне виробництво. Досліджені гончарні печі, вишуканість форм посуду, багатокольорове розмалювання тощо - все це свідчить про те, що гончарною справою займалися майстри-професіонали, общинні ремісники. Спеціалізованою галуззю було й виготовлення антропоморфної та зооморфної пластики. Особливого поширення набули жіночі статуетки.

Характер господарської діяльності трипільців зумовив дальший розвиток територіальних зв'язків, відбитих у формах соціального життя. На основі територіальних общин формуються племена, зароджуються міжплемінні об'єднання, складається ієрархічна структура родів, виділяються найзнатніші з них на чолі з визнаними главами - патріархами.

В другій половині III тис. до нашої ери на території України розпочався бронзовий вік. Він дістав назву за найменуванням цього сплаву (мідь плюс олово чи рідше - свинець або миш'як). Вважається, що відкриттю цього сплаву могла сприяти наявність у деяких мідних рудах домішок олова (найкраща бронза - 9 частин міді і 1 частина олова). Коли люди пересвідчились у перевагах нового металу, з нього почали виготовляти знаряддя праці та зброю. На території нинішнього Донбасу в давнину були шахти для видобування руд, необхідних для виробництва бронзи.

Розвиток виробництва бронзи і поява значної кількості металевих знарядь сприяли подальшому розвитку всього господарського комплексу, взаємовпливу між скотарськими та землеробськими племенами, котрі водночас поглиблювали свою спеціалізацію. Якраз на початку епохи бронзи в степах Східної Європи завершився процес виділення скотарських племен з-поміж інших. Це знаменувало початок нагромадження багатства (насамперед худоби та товарів від землеробства) в руках окремих сімейств.

Доба бронзи характеризується великою кількістю археологічних культур (близько 20). В цілому тогочасний світ, як уже зазначалося, поділявся на землеробський і скотарський. У північних районах протягом усього згаданого періоду добування каменю і виготовлення з нього різноманітних виробів все ще посідало виключно важливе місце.

На відносно легких ґрунтах Полісся почало розвиватися землеробство, про що свідчать знахідки стародавніх дерев'яних рал у с. Токарі на Сумщині та в Поліссі на Чернігівщині. Ще більшого розвитку досягло землеробство в лісостеповій зоні - найсприятливішій для цього заняття. Тут значно розширюється асортимент культурних рослин: зафіксовані знахідки кількох сортів пшениці, проса, ячменю, льону, коноплі, гороху, сочевиці; розвиваються садівництво й городництво (виявлено кісточки вишні, сливи, насіння ріпи, цибулі, часнику, маку).

Зображення плугу на плитах навісу Таш-Аїр у Криму та наскальні малюнки биків у ярмі в Кам'яній Могилі в Приазов'ї, свідчать про те, що в II тис. до нашої ери вже було відоме орне землеробство. В степових же регіонах основним було скотарство. Тут знали всі види домашніх тварин, передусім велику рогату худобу, поступово збільшились отари овець та кіз. Але степнякам було також відоме вирощування злаків. Розвивалось, як і на Північних територіях, общинне ремесло, що сприяло виділенню ремісників різних напрямків, передусім професіоналів - металургів (Причорномор'я), майстрів з виготовлення крем'яних знарядь (Волинь).

За темпами соціального розвитку лісостепова зона дещо поступалася степовій, але обидві вони перебували під дією загальних закономірностей, їхні суспільні відносини ґрунтувалися на патріархальній сім'ї та племінній організації.

Бронзовий вік на Україні - завершальна стадія первіснообщинного ладу, який пройшов тривалий шлях розвитку від первісної общини на базі екзогамних шлюбних відносин до взаємнопотестарних племінних об'єднань. У ньому зародилися й визріли всі передумови для виникнення станово-класових відносин - панівних на наступному історичному етапі.

Економічний розвиток рабовласницьких держав Північного Причорномор'я

У VІІ-ІП ст. до нашої ери у степових районах Північного Причорномор'я, на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму, панували скіфські племена. Найдавніші згадки про скіфів (або, як вони себе називали, сколотів) містяться в ассірійських клинописах. Про походження скіфів, їх переселення у причорноморські степи розповідає давньогрецький історик Геродот. Наймогутнішим і найчисленнішим племенем, розповідає він, були скіфи царські, які вважали інших скіфів своїми рабами. Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-кочівники, між Інгулом і Дніпром з кочівниками жили скіфи-землероби. У басейні Південного Бугу, поблизу грецького міста Ольвія, знаходились елліно-скіфи. Нарешті, на північ від царських скіфів мешкали скіфи-хлібороби.

Причиною перенесення центру скіфів у Нижнє Подніпров'я і степовий Крим було, на думку В. Мурзіна, намагання кочівників установити контроль над торговельними шляхами, що сполучали античний світ із землеробськими районами Лісостепу. Встановлення такого контролю сприяло також певній економічній єдності кочового Степу та землеробського населення північних районів. До складу скіфської держави, яка сформувалась наприкінці VI ст. до нашої ери, крім ірано-мовних сколотів, входили різні за походженням народи.

У скіфському суспільстві вже можна виявити ознаки, що свідчать про розклад родового ладу. З середовища вільних общинників - кочових скотарів і осілих землеробів - виділялася родоплемінна знать (родові старійшини, племенні вожді та ін.). Як свідчать археологічні дані, ставала все більш помітною майнова диференціація. З'являються у скіфів і раби, яких вони добували під час численних воєн і походів. Щоправда, роль рабської праці у скіфів була незначною. Успіхи скіфів у воєнних діях значною мірою були зумовлені наявністю найдосконалішої для тієї доби зброї.

Ударною силою у них була кіннота. Головним засобом воїна-скіфа був панцир, хоч використовувались і звичайні шкіряні куртки. Він мав бойовий пояс і щит, його голову захищав шолом. Захищеним був також бойовий кінь. Основною зброєю був невеликий складний лук.

Рівень господарського життя населення Скіфії на той час був досить високим. Панівне становище в економіці займало орне землеробство і скотарство. Скіфи-орачі сіяли хліб не тільки для власних потреб, але й на продаж. Землю обробляли за допомогою запряженого волами плуга, врожай збирався залізними серпами, зерно змолочувалось у зернотерках. Величезними стадами худоби і табунами коней володіли скіфи-кочівники. Значних успіхів набуло у скіфському суспільстві також виробництво шкіри, ткацтво і таке інше. Інтенсивно розвивалася торгівля з прибережними грецькими містами. Скіфи доставляли сюди хліб, худобу, хутро, рабів та інші товари, а натомість одержували вино, коштовну кераміку, ювелірні вироби. У результаті між скіфами і греками встановилися міцні й широкі торгові зв'язки.

Зрушення в господарському житті стали основою для появи майнової нерівності й соціальної диференціації.

Основи родоплемінної структури у скіфському суспільстві підривалися зростанням приватної власності, майновою нерівністю, розвитком рабства. І внаслідок цього із загальної маси вільних землеробів і скотарів виділилася пануюча верхівка, до якої належали царська сім'я, військова аристократія, дружинники, багаті торговці. Саме у них зосереджувались основні багатства.

Найчисельнішу верству скіфського суспільства складали вільні общинники. Вони відбували військову службу, платили данину, виконували різні повинності.

Нижню сходинку соціальної градації скіфського суспільства займали раби. Головне джерело рабства у скіфів - військовий полон, підкорення сусідніх народів. Але як уже зазначалось, рабство не відігравало вирішальної ролі.

Наочне уявлення про соціальне розшарування і класову структуру суспільства скіфів дають розкопки поховань, особливо грандіозних курганів скіфської знаті, що відомі в літературі під назвою "царські". У таких курганах археологи виявили силу силенну золота й дорогоцінностей, дорогу кераміку, багату зброю і таке інше. Різкий контраст з "царськими" курганами складають поховання простих скіфів під невисокими земляними насипами із скромним набором речей або взагалі без інвентаря.

Таким чином, можна зробити висновок: скіфи створили високу матеріальну культуру. Вона увібрала в себе досягнення місцевих племен, передових цивілізацій Сходу, Кавказу і особливо Греції, а пізніше й Риму. В свою чергу, Скіфія здійснювала істотний вплив на економіку, суспільний устрій, матеріальну культуру, ідеологію землеробського населення лісостепової України. Поряд з тим тривала експлуатація виснажила господарські ресурси Лісостепу, і це стало однією з головних причин загибелі Скіфії.

Античні міста-держави Північного Причорномор'я

Велику роль в історії України відіграли античні міста-держави Північного Причорномор'я. Як органічна частина античної цивілізації, вони утворились і розвивалися у тісній взаємодії з місцевим причорноморським населенням. Останнє впродовж цілого тисячоліття відчувало на собі вплив високої античної культури, що знайшло свій вияв у прискоренні їх соціально-економічного та культурного розвитку.

В історії античних міст-держав Північного Причорномор'я вирізняються два основні періоди. Перший охоплює час з VI по середину І ст. до нашої ери й характеризується відносно самостійним життям на базі еллінських традицій і мирними відносинами зі скіфськими племенами. Другий припадає на середину І ст. до нашої ери - 70-ті роки IV ст. нашої ери, коли міста-держави поступово потрапляли у сферу інтересів Риму й до того ж зазнавали постійних руйнівних нападів готів і гунів.

У процесі античної колонізації у Північному Причорномор'ї утворилися чотири основних осередки.

Перший - це побережжя Дніпро-Бузького та Березанського лиманів. В першій половині VI ст. до нашої ери на правому березі Бузького лиману, неподалік від місця впадіння його в Дніпровський лиман, вихідці з Мілета заклали Ольвію - згодом одне з трьох найбільших давньогрецьких міст Північного Причорномор'я, її зручне географічне розташування сприяло налагодженню тісних торговельних зв'язків із землеробами Лісостепу та кочівниками Степу.

Другий центр античної цивілізації Півдня України склався в районі Дністровського лиману, де розташувалися міста Ніконій і Тіра.

Третій центр сформувався в Південно-Західному Криму. Головне місто тут - Херсонес Таврійський.

Четвертий центр античної культури в Північному Причорномор'ї виник на Керченському й Таманському півостровах. Тут були побудовані міста Пантікапей, Феодосія, Фанагорія.

Грецькі міста-колонії Північного Причорномор'я були рабовласницькими полісами, які за своєю суттю мало чим відрізнялися від метрополії.

Важливе місце в економічному житті Ольвії, Херсонесу та інших міст займали землеробство і скотарство. Наприклад, Ольвія мала свою сільськогосподарську територію - хору, на якій її мешканці могли вирощувати хліб і городину, пасти худобу. Хліборобством і скотарством займалися також мешканці поселень, що оточували Ольвію. У прибережних районах було дуже розвинуте рибальство. Херсонес з самого початку розвивався як центр сільськогосподарського виробництва. Мешканці міста володіли значним сільськогосподарським районом. Західне узбережжя Криму, що херсонесці називали "рівниною", було житницею Херсонесу, яка поставляла місту зерно. Територія на крайньому південному заході Криму, що називається тепер Гераклійським півостровом, була поділена на велику кількість наділів-клерів розміром 25-30 гектарів. Клер являв собою земельну ділянку з укріпленою садибою, що складалася звичайно з будинку, різних господарських будівель, цистерни для води. Сади було виноградарство, але до складу клерів входили також сади, пасовиська і поля.

Значну роль відігравало ремісниче виробництво. Так, великих успіхів досягли ольвійські майстри у виготовленні металевих виробів, відлитих із бронзи або міді, дзеркал, прикрас, статуеток, які часто виконувались у "скіфському звіриному стилі". В Ольвії розвивалося керамічне виробництво, ювелірне, деревообробне, ткацьке та інші ремесла. Металургійні, ювелірні, текстильні підприємства працювали у Херсонесі. Вироблялася різноманітна кераміка. Херсонеські ремісничі вироби збувалися не тільки у самому місті, але й за його межами - у скіфських поселеннях Криму.

Причорноморські міські центри вели інтенсивну заморську торгівлю. Основною статтею у торговому балансі (за винятком Херсонесу) був вивіз хліба. Крім того, купці продавали у Грецію, а потім в Рим худобу, шкіри. Експортувалися Сіль, риба, рибні продукти. Поширеним товаром були раби. У свою чергу, ці міста ввозили із Греції вино й оливкове масло, різні металеві вироби та предмети озброєння, тканини, мармур і вироби з нього, предмети розкоші та мистецтва.

Грецькі міста мали високу культуру. Тут споруджувалися кам'яні будинки, храми, театри, оздоблені скульптурою, розписом і мозаїкою. На вулицях стояли кам'яні стовпи з висіченими на них офіційними текстами.

Натиск північних племен на узбережні міста в останні століття до нашої ери й перші століття нашої ери штовхав ці поліси під протекторат Риму. Римська окупація Причорномор'я і включення більшості міст до складу Римської імперії не могли істотно змінити становище, оскільки римляни розглядали ці міста лише як джерело одержання продуктів і рабів, як передаточні пункти у торгових і дипломатичних зносинах з "варварським світом".

У III ст. нашої ери міста-колонії на території Північного Причорномор'я вступають у період загального економічного та соціально-політичного розладу, що призвів через сто з лишнім років до їх остаточної загибелі. Найбільшого удару міста зазнали від готських і гунських племен. У IV столітті припиняє своє існування як місто-держава Ольвія. Херсонес, хоч і вцілів, але потрапив під владу Візантійської імперії. Відомий як місто Корсунь, він був знищений золотоординськими завойовниками в середині XV ст. Така ж участь спіткала Пантікапей і Феодосію.

Таким чином, стародавнє різноетнічне населення території нинішньої України пройшло в своєму розвитку всі основні формаційні етапи: кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-кам'яний, бронзовий, ранній залізний віки. Кожний з цих етапів створив свій тип суспільно-господарської організації життя: первісна палеолітична та родова общини, племінна структура, класове суспільство. Особливого значення для історичного прогресу цих земель мала епоха античної цивілізації Північного Причорномор'я. Тому не дивно, що ці території історичних зв'язків перейняла згодом Київська Русь.

Реферат на тему: Формування і становлення первіснообщинного ладу на території України (реферат)

Схожі реферати

5ka.at.ua

6.Причини розпаду первіснообщинного ладу та перехід до різних економічних структур класового суспільства.

У цілому госп-во первісної доби мало натуральний хар-р. Головною господарською формою цього часу була громада – колектив із повною або частковою спільною власністю на засоби вир-ва та узвичаєними формами самоупраління.

Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, а також торгівля, розширення кола торгівельних звязків привели до розпаду первісної господарської системи. Відбувається перехід до класового сусп-ва. Успіхи в ек. розвитку стали основою для зростання майнової нерівності й соціальної диференціації. Внаслідок цього з загальної маси вільних землеробів і скотарів виділилася пануюча верхівка, до якої належали царська сім'я, вій­ськова аристократія, дружинники, родоплемінна знать, що злива­лася з оточенням правителя, багаті торговці. Саме у неї зосереджу­вались основні багатства, джерела яких були різноманітними. Так, важливим засобом збагачення пануючої верхівки залишались, як і раніше, грабіжницькі воєнні походи. З часом усе більшого значення набувала експлуатація вільних общинників, данників і рабів. Таким чином, створюються умови для виникнення державних утворень – центрів світової цивілізації.

7.Особливості розпаду первіснообщинного ладу і формування класового суспільства в країнах Стародавнього Сходу.

8.Економічна роль держави у Стародавньому Сході та характерні риси "азіатського" способу виробництва.

Відповідно до соц. структури складалися і взаємовідносини між державою та суспільством у цілому. Якщо в Європі з античних часів держава сприяла розквіту пануючого класу, якщо там суспільство в особі приватних власників завжди домінувало над державою, а держава була служницею суспільства, то на Сході все було інакше. Держава там ніколи не була “надбудовою” над соц-ек. відносинами сусп. Вона в особі причетних до влади соціальних верхів не лише виконувала функції панівного класу (“держава-клас”), а й була провідним елементом базисної структури сусп. Більше того, вона мала абсолютну владу над сусп., підкоряла його. Відповідно абсолютизувалися і сама структура, і система панівних ідей (ідеологія).Підкорене державою сусп. в різних сх структурах мало різний вигляд. У Єгипті, напр, сусп-ва як такого майже не існувало взагалі: воно практично розчинялося в інститутах всемогутньої держави. В Китаї сусп. існувало на рівні ідей та окремих організацій. В Шумері та Вавилоні сусп. в цілому та індивіди, як його складова, зуміли захистити навіть деякі формальні права, відображені в системі законів. Нарешті, в Індії сусп у формі варн та каст, у вигляді класичної громади у певному розумінні навіть виходило на перший план. Щоправда, індійське “передове” сусп не заперечувало панівної ролі держави як системи інститутів і верховної влади, як провідного елемента в системі сусп. відносин. У ранній період, коли ніяких ознак прив. власності ще не існувало, таке панування не було досить помітним через первинну єдність держави і сусп. Держава виступала формою організації сусп. Особи, які очолювали державу, щиро вважали себе служителями суспа, організованого в державу. Із зрост престижного споживання та успіхами приватизації картина змінилася. Держава як апарат влади відокремилася від сусп. і протиставила себе суспільству, одночасно підкорюючи його.

Панівне становище держави визначало і механізми її правового регулюв. На Сх, незважаючи на наявність зводів законів, а точніше – збірників урядових регламентів, ніколи не існувало системи приватного права, яке було атрибутом зхєвроп держав від античних часів. Закони завжди писалися від імені держави і, насамперед, для захисту її інтересів. Подальший розвиток політичних взаємовідносин на Сх потрапляє у залежність від релігійних систем. Насамперед йдеться про іслам, який виступає не лише реліг. концепцією, а й новою моделлю державності. Азіатський сп. вир.:1.провідна роль власн. держ. в нац. екон. 2.масштабні госп. ф-ції держ. 3.акт. участь держ. в ек. процесах 4.існув. общ. землеволод. при обмеженому викор. праці рабів.Азіатське сусп.: основа ек. – зрошув. землер., іригац. системи; держ. сист. тяжіла до автаркії: самозабезп. та самоізол. від інших країн; панівна держ. власн. на землю, рабів; держ. контроль над розподілом, спожив., поведінкою, образом мислення; натур. госп. – основа сусп. розвитку; патріархальне рабство.

studfiles.net

ТЕМА 1 СТАНОВЛЕННЯ ПЕРВІСНООБЩИННОГО ЛАДУ

НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Підготовка до першого семінарського заняття повинна починатись із засвоєння студентами змісту предмета історії України, завдань науки на сучасному етапі, основних джерел вивчення минулого. предмет історії України не повинен звужуватись до вивчення минулого, скажімо, лише українського народу чи української держави, як часто вказують у своїх відповідях студенти.

Зверніть увагу на роль допоміжних історичних дисциплін у вивченні минулого України. Необхідно добре засвоїти (із заучуванням напам’ять) періодизацію історії України, що дозволить студентам вільно орієнтуватись у процесах та подіях минулого. Крім того, студенти повинні вміти не лише визначати назву періоду минулого, його хронологічні рамки, а й уміти давати загальну характеристику кожному із цих періодів.

При вивченні питання історіографії історії України студенти повинні засвоїти визначення історіографії як науки, значення її для вивчення минулого України, вміти визначати основні періоди в розвитку української історіографії, давати їм стислу характеристику.

Період первіснообщинного ладу – перший і найдовший в історії людства період існування. Саме в цей період відбулось становлення людського суспільства на українських землях. Студенти повинні знати час появи людини на території України, основні підходи, що пояснюють появу життя на Землі, розуміти, чому цей період визначений в історії як первіснообщинний.

Студенти повинні уміти визначати періодизацію п/о ладу, хронологічні рамки кожного з періодів, давати їм характеристику з точки зору економічних, культурних, світоглядних та ін.. змін, що відбувались в кожному з них.

 

Завдання для семінарського заняття

1. Історія України як наука та навчальна дисципліна. Джерела вивчення історії України.

2. Характеристика основних підходів до визначення періодів минулого у всесвітній історії. Наукова періодизація минулого України.

3. Основні періоди становлення первіснообщинного ладу на території України.

Практичні завдання

Завдання на історичній карті

1. Показати місця найдавніших поселень на території України.

2. Показати територію розселення племен трипільської культури на території України.

3. Показати місця проживання кочових племен на території України.

4. Знайти на карті місцезнаходження античних міст-держав.

5. Показати ареал розселення та прабатьківщини стародавніх слов’ян.

1.2 Дати відповіді на питання історичного диктанту:

1. Історія України вивчає….

2. Джерела вивчення історії України – це…

3. Суспільство на території україни почало формуватись близько …

4. Термін “історія” означає…

5. Предмет науки – це…

6. Литовсько-польський період історії України – це ….

7. Київська Русь утворилась в …

8. Українське козацтво почало формуватись у ….

9. Історіографія історії України вивчає …

10. Найдавніший період в історії України охоплює …

11. Руіна - це період з …по….

12. Хто першовідкривач трипільської культури - …

13. Термін “літос” означає …..

14. Неолітична революція – це ….

15. Людина сучасного типу виникла ….

16. Нумізматика – це допоміжна історична дисципліна, що вивчає……

1.3. Дати відповіді на тестові завдання:

1. Термін “історія” означає:

а) події минулого;

б) факти минулого;

в) розповідь про минуле.

2. Найдавніші люди з’явились на території України близько:

а) 1 млн. р. тому;

б) 150 тис. р. тому;

в) 40-35 тис. р. до н.е.

3. Історія України як наука вивчає:

а) події, що відбувались на українських землях;

б) виникнення, становлення та розвиток людського суспільства на всіх українських землях;

в) виникнення і розвиток українського народу і української держави.

4. Джерела вивчення історії України – це:

а) матеріальні пам’ятки вивчення минулого;

б) речові докази;

в) матеріали, на основі яких вивчають минуле.

5. Предмет історії України – це:

а) коло питань, що вивчає дана наука;

б) основні поняття даної науки;

в) основні проблеми в історії України.

6. Приведіть у відповідність назви груп джерел та їх зміст:

а) речові а) малюнки на різноманітних поверхнях;

б) усні б) дані з розвитку мови;

в) письмові в) пам’ятки матеріальної культури;

г) лінгвістичні г) ті, що передаються з вуст в уста;

д) графіті д) зафіксовані у фотоплівках, фотографіях, кінофільмах;

е) кінофотодокументи е) зафіксовані на письмі рукописні або друковані матеріали.

7. Палеографія – це наука, яка вивчає:

а) письмо і різноманітні рукописні матеріали;

б) історію книгодрукування;

в) історію появи наукової праці.

8. Приведіть у відповідність назву допоміжної навчальної дисципліниі її зміст:

а) топоніміка а) наука про герби;

б) сфрагістика б) наука, що вивчає матеріальні пам’ятки;

в) геральдика в) наука, що вивчає географічні назви;

г) археологія г) наука, що вивчає грошові системи;

д) нумізматика д) наука, що вивчає печатки.

9. Первіснообщинний лад в історії України – це:

а) 1 млн р. тому – 1 тис. до н.е.;

б) 1 млн р. тому – 40-35 тис р. тому;

в) 150-10 тис р. до н.е.

10. Розташувати періоди первіснообщинного ладу у їх хронологічній послідовності:

а) неоліт, а)

б) бронзовий вік, б)

в) палеоліт, в)

г) енеоліт, г)

д) мезоліт. д)

11. Поховальний обряд виник у добу:

а) середнього палеоліту;

б) пізнього палеоліту;

в) мезоліту.

12. Людина сучасного типу HOMO SAPIENS сформувалась в період:

а) пізнього палеоліту;

б) мезоліту;

в) неоліту.

13. Визначити галузі привласнюючого і відтворюючого господарства:

а) привласнюючі – 1)…..; 2) ……; 3) …..

б) відтворюючі – 1) …. ; 2) …..; 3) ….

14. Приведіть у відповідність поділ праці і суть цього процесу:

а) перший суспільній поділ праці а) відділення ремесла від сільського господарства;

б) другий суспільний поділ праці б) відокремлення скотарства від землеробства;

в) третій суспільний поділ праці в) відокремлення торгівлі від ремесла.

15. Перший етнічно зафіксований народ на території України:

а) скіфи;

б) сармати;

в) кіммерійці.

16. Провідні галузі в житті кіммерійців, скіфів, сарматів:

а) скотарство;

б) землеробство;

в) військова справа;

г) садівництво;

д) торгівля.

17. Серед перерахованих нижче визначити періоди в розвитку української історіографії:

а) літописний;

б) етнічний;

в) литовсько-польський;

г) козацький;

д) слов’янський;

е) етнографічний;

є) народознавчий;

ж) народницький;

з) державницький.

 

1.4 Вирішити задачу з історії України: В кожному пункті дано чотири слова. Щоб визначити ці слова, необхідно переставити літери. Три із чотирьох слів пов’язані за змістом, четверте ж зайве. З початкових літер зайвих слів складається назва держави.

1. 2.

ЛОРАОХЕГІЯ ГЕДОРЛЬ

ГИЙШЕВСЬКРУ ПЯКЧИВЕКРИ

ОКШЕНРОДО ЛОЙГИРДАСВИ

РОВЯНИЦЬКИЙ ТОВІВТ

3. 4.

ДОНАРНІСТЬ НАМТЬГЕ

ЦАЯНІ ДАРОН

НОТЕС ЧІС

АМУНЬ УВААЛБ

5. 6.

ЛЕОПАТІЛ ЙКИ

ТІНЕОЛ ЩКЕ

ЛОМЕТІЗ ВИХРО

НАНА КАЇЖ

7.

СУРЬ

АЧАСДАЙНИЙГ

ЛЕМСЬКИЙХНИЦЬ

ВОМСЬКУЗОРИЙ

 

Контрольні запитання

1. Що є предметом історії України?

2. Що вивчає історія України?

3. Які основні періоди виділяють в розвитку української історіографії?

4. Які Ви знаєте допоміжні історичні дисципліни, що допомагають вивчати минуле?

5. Які концепції у питанні появи життя на Землі Вам відомі?

6. На які групи поділяють джерела вивчення історії України?

7. Які Вам відомі основні періодизації минулого?

8. Які основні періоди виділяють при визначенні історії первіснообщинного ладу на території України?

Джерела

 

1. Геродот із Галікарнасу. Скіфія. Найдавніший опис України з V століття перед Христом. – К.,1992.
2. Иордан. О происхождении и деяниях гетов. – М.,1960.
3. Коротке зведення писемних джерел про слов’ян (І –поч. ІІ тис. н.е.) // Давня історія України. – К., 1995. – Кн.2. – С.198-205.
4. Прокопий из Кесарии. Война с готами. – М.,1950.
5. Січинський В. Чужинці про Україну. – К.,1992.

6. Хрестоматія з історії України для студентів вузів. - К., 1993. Тема 1.

 

Рекомендована література до теми семінару

1. Борисенко В.Й. Курс української історії. З найдавніших часів до ХІХ століття / В.Й. Борисенко. - К.: Либідь, 1996. – 616 с.

2. Бойко О.Д. Історіографія історії України: Навчально-методичний посібник // О.Д. Бойко, Є.М. Луняк. – Ніжин: Видавництво НДПУ ім.. М. Гоголя, 2003. – 44 с.

3. Давня історія України : в 2-х кн. / [керівн. автор. колект. П. П. Толочко]. – К. : Либідь, 1994. – Кн. 1. – 1994. – 240 с.

1. Допоміжні історичні дисципліни [Електронний ресурс]. – Режим доступу: histua.com/knigi/istoriya-ukraini-v...

5. Дорошенко Д. Нарис історії України : в 2 т. / Д. Дорошенко. – К. : Глобус, 1991. – Т.1. – 1991. – 238 с.

6. Дорошенко Д. Нарис історії України : в 2-х томах / Д. Дорошенко. – К., Глобус, 1991. – Т. 2. – 1991. – 349 с.

1. Іщенко Я.О. Геральдика в Україні: історіографія проблеми (60-ті – 90-ті рр. ХХ ст.)/ Я. О. Іщенко // Український історичний журнал (далі УІЖ).- 2002. - №3.
2. Історичне джерелознавство / Я.С.Калакура, І.Н.Войцехівська, С.Ф.Павленко та ін. – К.: Либідь, 2002. – 488 с.
3. Залізняк Л. Україна в колі світових цивілізацій: [Наук.-метод. розробка]/ Л. Залізняк. – К., 2006.
4. Каденюк О. С. Історія України : навч. посіб. / О. С. Каденюк. – К. : Кондор, 2008. – 408 с.
5. Калакура Я. С. Українська історіографія: [Курс лекцій] / Я.С. Калакура. – К., 2004.
6. Король В. Ю. Історія України : навч. посіб. / В. Ю. Король. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2005. – 496 с.

13. Остафійчук В. Ф. Історія України : сучасне бачення : навч. посіб. / В. Ф. Остафійчук. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – К. : Знання-Прес, 2004. – 390 с.

14. Полонська-Василенко Н. Історія України : в 2-х томах. / Н. Полонська-Василенко. – К. : Либідь, 1993. –Т. 1. – 1993. – 640 с.



infopedia.su

Основні риси економіки первіснообщинного ладу

16

Філія НОУ ВПО «Санкт-Петербурзький інститут

зовнішньоекономічних зв'язків економіки та права »в м Пермі

Економічний факультет

Заочне відділення

Кафедра економіки та менеджменту

Спеціальність: 080507 «Менеджмент організації»

Контрольна робота

з дисципліни «Історія економіки»

Тема:

«Основні риси економіки первіснообщинного ладу»

Студентки 1 курсу

Братухіна Наталії Володимирівни

викладач

Белослудцева Владлена Вікторівна

Г. Перм 2008 р

зміст

Вступ

1. Господарське життя первісного людського стада

2. Господарство епохи середнього і пізнього палеоліту

3. Економічний розвиток мезолітичних племен

4. Неолітична революція

висновок

Використана література

Вступ

Вивчення історії первісного суспільства характеризується низкою специфічних рис.

1) Це найтриваліший в історії людства період - від виникнення стародавньої людини до формування на Землі перших держав. У порівнянні з цим періодом всі інші епохи за часом мізерно малі.

2) В вивченні історії первісного суспільства дуже багато «білих плям», спірних і невирішених питань, які, можливо, до кінця і не будуть вирішені ніколи. Пояснюється це наступним: не існує письмових джерел, які висвітлюють життя первісних людей - писемність, як відомо, була створена вже в епоху класоутворення; знахідки кісткових останків первісних людей одиничні і інтерпретувати їх важко; дані археологічних розкопок, як правило, дають інформацію лише про деякі сторони матеріальної життя людей; екстраполяції сучасного етнографічного матеріалу на далеке минуле часто занадто суб'єктивні і непереконливі. Результатом є принципові розбіжності істориків з кардинальних питань життя первісного суспільства. Так, немає єдності думок з питання про те, коли на Землі з'явилися перші люди - вказуються дати від 5 млн. До 500 тис. Років тому, коли з'явилася людина розумна. Спірним є питання про господарсько - культурних типах і часу їх виникнення.

Гіпотетичними представляються багато проблем розвитку господарства в палеоліті і мезоліті, виникнення позднепервобитной громади, становлення виробничого господарства, складання господарського типу вищих мисливців, рибалок і збирачів - еволюції форм власності.

Характеристика економічної історії первісного суспільства грунтується на даних, досягнутих наукою на сьогоднішній день, і не може претендувати на абсолютну повноту.

1. Господарське життя первісного людського стада

Найдавніший період людської історії прийнято позначати як епоху первісного людського стада. Назва це не випадково: людина в цей час ще практично ніяк не виділявся з тваринного світу. Господарський світ пралюдей і їх суспільні відносини були такі, що майже повністю вкладалися в порядки, що існують у інших громадських тварин, зокрема, у мавп.

Пітекантроп. У цей період на Землі послідовно змінювали один одного найдавніші пралюди. Першим в цій ланцюжка був пітекантроп. Він був істотою прямоходящим і відрізнявся від сучасної людини будовою черепної коробки. Однак руки пітекантропа були здатні виконувати найпростіші трудові операції.

Пітекантроп, як припускають вчені, вже вмів виготовляти деякі знаряддя. Пітекантропи в своїй діяльності застосовували так звані еоліта - камені, розколоті природними силами. Саме камінь ставав основним матеріалом для виготовлення знарядь праці і буде використовуватися дуже довго - аж до IV - III тис. До н. е. Тому епоху первісності прийнято називати кам'яним століттям, а початковий її етап - раннім палеолітом. Ранній палеоліт завершився приблизно 100 тис. Років до н. е.

Пітекантропи займалися також збиранням і рибальством - рибу ловили руками. Пітекантропи не вміли ні підтримувати, ні тим більше добувати вогонь.

Синантропи. Наступним в ряду древніх пралюдей був синантроп, що з'явилася на Землі приблизно 300 тис. Років тому. Синантроп був середнього зросту і щільної статури. Припускають, що синантроп був здатний до звукової мови.

Складнішою стала трудова діяльність синантропа. Найбільш часто зустрічаються ручні рубила і відщепи з явними слідами штучної обробки.

Добування вогню все ще було невідомо, але підтримувати природний вогонь синантропа вже навчилися. Це відразу виділило їх з природного світу: з цього часу люди були єдиними істотами на землі, здатними використовувати вогонь для своїх потреб.

Неандертальці. Неандертальський тип людини сформувався приблизно 200 тис. Років тому. Вони були невеликого зросту, ширококості, з сильно розвиненою мускулатурою.

Кам'яні знаряддя, які виготовляли неандертальці, - рубала, вістря, проколки, свердла, відщепи - прості і примітивні, як і сама кам'яна техніка цього періоду. Господарське життя неандертальців, як і їх попередників, грунтувалася на збиранні, риболовлі та полювання.

Будь-яка видобуток - будь-то м'ясо, риба, злаки, плоди - належала не тому, хто її здобув, а всьому колективу. Розподіл видобутку було равнообеспечівающім: враховувалися особливості членів громади за статтю та віком.

2. Господарство епохи середнього і пізнього палеоліту

Епоха середнього палеоліту почалася приблизно 100 тис. Років тому, а епоха пізнього палеоліту - приблизно 40 тис. Років тому. Завершилася епоха пізнього палеоліту в XII в. до н. е.

Виникнення людини сучасного типу

Середній палеоліт відкривається подією виняткової важливості для всієї світової історії - на Землі виник «людина розумна», Homo sapiens.

Кроманьонскійлюдина (так прийнято називати перших людей сучасного типу за методом першої знахідки їх останків в гроті Кро-Маньон у Франції) Істотно відрізнявся від неандертальця. Середнє зростання становило 180 см, фізично був слабшим потужного і витривалого неандертальця. Кроманьйонці стали першими істотами, що володіють не просто звуковий, а вже членороздільної промовою.

Господарство середнього палеоліту

Мова сильно вплинула на повсякденний побут кроманьйонців, дозволяючи домогтися кращої організації праці та взаєморозуміння. Це істотно прискорило темпи розвитку людського суспільства. З цього часу швидкість змін в житті людей буде постійно зростати. Найважливішим фактором з'явилися здатність розуму пізнавати світ і бажання вдосконалити його.

Найбільшим відкриттям кроманьйонців, зроблене на самому початку середнього палеоліту, стало штучне добування вогню. Оволодіння вогнем остаточно виділив людини з тваринного світу і означало поворот в господарському житті.

Починає вдосконалюватися кам'яна техніка, зокрема, з'являється досить складна техніка ретуші; знаряддя праці стають чіткішими і диференційованими.

матріархат

У пізньому палеоліті вже склався первіснообщинний лад, і люди жили родовими громадами. Це був період існування материнської родової громади, або матріархату. Специфіка матріархату, однак, полягає не в тому, що на чолі роду стояли жінки, а в тому, що в умовах групового шлюбу рахунок спорідненості вівся по жіночій лінії. Таким чином, материнський рід - це група родичів, пов'язаних спільним походженням по жіночій лінії, що живуть спільно і ведуть спільне господарство

Що ж стосується реальної влади в громаді, то вона належала до старших - чоловікам 40 - 50 років і грунтувалася на їхньому досвіді, силі та інтелектуальному і емоційному перевазі

У період пізнього палеоліту вже існували перші в історії людства громадські заборони. Одним з ранніх була заборона на шлюби всередині роду - екзогамія, спочатку між батьками і дітьми, а потім між найближчими братами і сестрами. Порушення цієї заборони каралося виключно жорстоко.

Господарська діяльність

Тип господарства в епоху пізнього палеоліту визначають як просте привласнює господарство нижчих мисливців, рибалок і збирачів.

Основними сферами господарської діяльності, як і раніше, залишаються полювання, рибальство і збиральництво, ефективність яких істотно зростає завдяки кращій організації праці та використання досконаліших знарядь

Праця в пізньому палеоліті був простий кооперацією т. Е співпрацею без розвинутих форм суспільного розподілу праці. При виконанні робіт враховувалися стать і вік, але всі дорослі чоловіки, як і жінки, могли виконувати одні й ті ж завдання.

види власності

Територія, на якій жила і в межах якої пересувалася громада, перебувала в її колективному користуванні - фактично, в колективній. Колективної була також власність на житло, вогонь, видобуток

Обмін і дарообмен

У тих громадах, в яких люди хоча б час від часу отримували надлишковий продукт, поступово складалося трудове розподіл - при розподілі здобичі враховувалися е тільки особливості статі та віку, а й особиста участь кожного в процесі праці.

Регулярне отримання додаткового продукту призвело до виникнення обміну. Обмін виник на кордонах громад - сусідські колективи обмінювалися тим, що їм давала природа: камені, шкура і тд. Дарами обмінювалися як цілі громади, так і окремі люди; це явище отримало назву дарообмена. Дарообмен сприяв зміцненню зв'язків між найближчими громадами - його можна розглядати як першу в історії людства форму зовнішньоекономічного співробітництва.

3. Економічний розвиток мезолітичних племен

Хронологічні рамки мезоліту - XII - VII тис. До н. е. У цей період умови життя людей істотно змінилися, що було пов'язано із закінченням льодовикового періоду, потеплінням клімату і відповідним змінам флори і фауни.

Структура. особливості господарства

Мезолітичні племена перейшли до полювання на менших тварин, що зажадало різноманітності прийомів мисливського промислу. З'явилася потреба в удосконаленні мисливської зброї, люди придумали лук і стріли.

Ширше стало практикуватися рибальство: його значення і результативність також зросли. Рибальство збагатилося новими прийомами.

У збиранні, як і раніше забезпечує більшу частину щоденного харчового раціону людей, все активніше використовуються спеціальні знаряддя праці для викопування коріння.

В епоху мезоліту структура господарства залишалася такою ж, як і протягом усього попереднього періоду людської історії: це було привласнює господарство нижчих мисливців, збирачів і рибалок.

4. Неолітична революція

Наступний після мезоліту період називають неолітом - новим кам'яним віком. Його Хронологічні рамки - VIII -IV тис. До н. е.

В цей час неоднорідність господарської еволюції призводить до того, що паралельно існують відсталі племена, провідні кочовий спосіб життя, займаються традиційної полюванням, рибальством і збиранням і виготовляють грубі і великі за розміром знаряддя праці, і племена вищих мисливців, рибалок і збирачів, провідних високоспеціалізованої привласнює господарство.

На ще вищому ступені економічного розвитку стояли племена, що перейшли від господарства, що привласнює до. Структура виробничого господарства принципово відрізнялася від структури привласнюючого господарства: основними галузями економіки стали землеробство, скотарство і ремесла. Цей перехід отримав в історико-економічній літературі назву неолітичної революції (Х -III тис. До н.е.)

Зрушення у господарській діяльності людини були надзвичайно істотні: вперше завдяки виробничого господарства стало можливим регулярне, а не епізодичне, як раніше, отримання додаткового продукту. Результатом неолітичної революції стало зміна характеру праці і самої структури людського суспільства, глибокі зміни в способі життя і психіці людей.

Таким чином, виникнення що виробляє господарства було найбільшим досягненням первісної економіки і фундаментом для всієї подальшої економічної історії людства.

Ремесло. Найдавнішим ремеслом було гончарство. В основі його лежало винахід гончарного горна - печі для випалу глиняних виробів, температура в яких досягала -1200? С, і гончарного круга - спеціального пристосування для додання глиняним виробам форми. Головним в гончарній справі було виробництво глиняного посуду, що дозволило значно поліпшити способи виробництва їжі і умови її зберігання. Удосконалення харчових технологій стає важливим фактором економічного розвитку.

Іншим найважливішим ремеслом було ткацтво - виготовлення тканини на ручному ткацькому верстаті.

Значно просунулася вперед техніка обробки каменю, досягнувши в період неоліту досконалості.

Землеробство. Найважливішою причиною кардинальних змін у розвитку людства в період неолітичної революції став початок обробки землі. Землеробство виросло з збирання: насіння диких рослин, зібраних людьми і не використаних повністю, могли давати сходи коло наметів.

Прийоми і техніка землеробства були примітивні: земля оре палицями або мотиками, жнива проводилася серпами з кремнієвими лезами, а отриманий урожай - зерна - розтиралися на кам'яній плиті або в кам'яній ступці - зернотерці.

Скотарство. Важливою галуззю господарства також стає скотарство, розповсюджене, втім, як і землеробство, вкрай не рівномірно. Скотарство сформувалося з полювання. Важливу роль в його становленні відіграли діти, які, викармлівая дитинчат диких тварин і граючи з ними, приручали їх. Першими одомашненими тваринами стали вівці, кози, корови і свині.

Престижна економіка. На кордонах племен з різною господарської орієнтацією, а згодом і всередині племені, все інтенсивніше розвивався обмін. Це економічне явище було найважливішим наслідком спеціалізації господарських занять і прогресу в еволюції продуктивних сил. Кочові - пастушечьі і осілі - землеробські племена обмінювалися своїм товаром - живою худобою, м'ясом, шкурами, зерном, фруктами. З плином часу обмін ставав все більш інтенсивним і з'явився базою для розвитку товарного обігу.

Найважливішою особливістю розвитку господарства в цей період була поява так званої престижної економіки - неолітичний варіант дарообмена. Як і раніше, дарообмена існував як всередині, так і між різними громадами. Як дарів виступали найрізноманітніші предмети - від худоби до непотрібних у господарстві пташиного пір'я. Незалежно від того, що саме дарував людина, він набував суспільний престиж. Економічний результат дарообмена був суперечливий: з одного боку, він сприяв розвитку виробництва, так як для дарів спеціально вирощувалися певні рослини, розлучався худобу, з іншого боку, процедура дарообмена супроводжувалася рясними бенкетами, коли занадто багато з'їдати і випивалося даремно. Характерно, що поступово посилювалося прагнення дати більше, ніж отримати натомість: дарувальник здобував певну владу над беруть матеріальні цінності. Таким чином, престижна економіка сприяла соціального розшарування і відіграла велику роль в поглибленні нерівності в суспільстві та формуванні інститутів влади.

До кінця неоліту, очевидно, відноситься і виникнення в масовому масштабі таке явище, як майнова нерівність, яке наклалося на здавна існували в людському колективі нерівність природне, засноване на різних психічних, інтелектуальних, фізичних здібностях людей. Закладаються і заглиблюються основи приватної власності - як явище всеосяжного, постійного, освітленого історичною традицією.

У приватній власності були індивідуальні житло, домашнє начиння, одяг, прикраси, знаряддя праці, худобу, човни, інше рухоме майно.

Іншим видом власності була колективна (родова або громадська) власність на землю. Всередині колективу окремі люди або сім'ї володіли ділянками землі - їх можна було обробляти, але не можна було передати іншій людині в користування.

Розвиток престижної економіки з її підрахунком подарунків стимулювало накопичення математичних знань. З'явилися перші, поки ще примітивні рахункові системи - це були зв'язки соломи, зв'язки раковин.

Зростання землеробства і все більш інтенсивні земельні роботи сприяли розвитку геометричних знань. Були складені перші географічні карти. В самому кінці неоліту було винайдено колесо і почався розвиток колісного транспорту. Тоді ж відбулася ще одна виняткової важливості подія - з'явилася перша в історії людства писемність. Це стало рубежем, що відокремлює первісну історію від епохи цивілізацій.

висновок

Первіснообщинний лад, перша в історії людства суспільно-економічна формація. Основи вчення про Первіснообщинний лад як особливої ​​суспільно-економічної формації були закладені К. Марксом і Ф. Енгельсом. Первіснообщинний лад охоплює час від появи найперших людей до виникнення класового суспільства, що по археологічній періодизації збігається в основному з кам'яним століттям. Для первіснообщинного ладу характерно, що всі члени суспільства знаходилися в однаковому ставленні до засобів виробництва, і відповідно єдиним для всіх був спосіб отримання частки суспільного продукту.

На ранній стадії палеолітичної революції переважав привласнює тип господарства - привласнення готових продуктів природи. У цій ситуації людина як частина природи пристосовується до умов проживання, не змінюючи природне середовище.

Перехід до виробничого господарства ознаменував собою появу таких галузей, як землеробство і скотарство. Саме на цьому етапі від збирання диких плодів і коріння людина перейшла до їх культивування і розведення, а від полювання - до лову тварин та їх приручення.

Весь цей період був неписьменним. Історія Первіснообщинний лад відновлюється головним чином за даними палеоантропології, археології і етнографії. Антропологічні і археологічні матеріали безпосередньо відносяться до даної епохи, але, даючи достатнє уявлення про фізичному вигляді первісних людей і їх матеріальній культурі, вони мало говорять про існуючих на той час суспільних відносинах. Матеріали етнографії дозволяють судити про суспільство в цілому, в єдності всіх його сторін, але ця наука знає первіснообщинні порядки лише в тому їх вигляді, який вони придбали у народів, які продовжували, залишатися на стадії докласового суспільства до нового часу, тобто епохи, віддаленої від появи перших класових суспільств на 6 тисячоліть. Тому в сучасних уявленнях про Первіснообщинний лад поряд з твердо встановленими положеннями немало спірного.

Малюнки пізнього палеоліту свідчать про існування примітивних танців. Виробництво повільно, але неухильно розвивалося. Прогресувала техніка обробки каменю, кістки, рогу. Удосконалювалися прийоми полювання і рибальства. У мезоліті почали поширюватися лук і стріли. До цього ж часу, мабуть, відноситься і одомашнення собаки. Все це створювало умови для переходу від першої фази Первіснообщинний лад до другої. Друга фаза Первіснообщинний лад характеризується таким рівнем розвитку продуктивних сил, при якому стала можливою поява порівняно великої кількості надлишкового продукту. Це підготувало і зумовило істотну перебудову всієї системи соціально-економічних відносин.

Використана література

1. Поляк, Маркова А.І. Історія світової економіки: підручник для ВНЗ / За ред. Поляка, А.І. Маркової. - М, 1999 - 727 с.

2. Страгіс Ю.П. Історія економіки: навч .: ТК Велбі, Вид - во. -М., 2077 - 528 с.

ekon.in.ua

Первіснообщинний лад на сучасних українських землях

Первісна людина на територію сучасної України, мабуть, прийшла з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Ця міграція не була одномо-ментним актом, а тривала протягом багатьох тисячоліть. Залишки найдавніших стоянок знайдені біля с Королево (Закарпаття), м. Амвросіївки (Донбас), С - Луки-Врублевецької (Житомирщина) — всього ж в різних регіонах України близько 30-ти.

Шлях до цивілізації було відкрито двома великими, суспільними поділами праці: відокремленням скотарства від землеробства та виникненням металургії як самостійних галузей господарства. Саме ці кардинальні зрушення сприяли піднесенню продуктивності праці, стимулювали появу додаткового продукту, прискорювали еволюцію первісного господарства від привласнюючих форм (мисливство, збиральництво, рибальство) до виробляючих (землеробство, скотарство), створювали передумови для виникнення держави.

Намагаючись в глибинах історії розгледіти обличчя наших далеких пращурів, нам варто пам'ятати ось про що: по-перше, інформація про найдавніші часи обмежена, фрагментарна і часто не дає змоги зробити точні висновки; по-друге, давні археологічні культури мають досить розмиті абриси. Однак досягнення світової археологічної та історичної науки дають нам змогу встановити періодизацію первіснообщинного ладу та його характерні риси:

Українські землі в доісторичні часи. Антропоїдними предками людини були мавполюди, високороз-винуті примати. Подальший розвиток антропоїдів призвів до двоногої локомації — пересування на задніх кінцівках і застосування природних предметів в якості знарядь праці. Це почалося 2-2,5 млн років назад.

Палеоліт (150 тис. років — 10 тис. років до н. е.). Почався процес формування та розвитку первісного ладу.

З'явилися перші люди на території України в ранньому палеоліті - Відбулося освоєння вогню. Виникло первісне людське стадо як перша соціальна організація людей. Стоянки верхнього палеоліту дають уявлення про розвиток первісної орди в бік утворення матріархату. Збиральництво і рибальство були основою життя первісної людини. Етапами освоєння первісною людиною навколишнього світу були — матріархат, рух від фетишизму і зооморфізму до анімістичних уявлень.

У пізньому палеоліті (50-10 тис. років до н. є.) відбувається розвиток родового ладу. Формою суспільного устрою первісної людини є матріархат, зокрема материнська община. Жінка стоїть на чолі сім'ї, роду і суспільства. Мисливство стає основним видом діяльності людини. Виникають і розвиваються мислення і мова. Проявляються основні особливості расового поділу людства — расогенез.

Мезоліт (9-6 тис. років до н. є.) — середній кам'яний вік, коли ще існує привласнюючий спосіб ведення господарства. Були винайдені лук і стріли, почалося приручення тварин, зокрема одомашнення собаки. Продовжується використання в основному кам'яних знарядь праці. Правда, щезли мамонти, з якими тісно було пов'язане життя первісної людини. Оскільки населення збільшилось і підвищилась ефективність полювання, то це порушило рівновагу в навколишньому природному середовищі. З'являються нові форми господарювання — рибальство або морський промисел. Людина винаходить човна в кінці мезоліту — на початку неоліту.

Палеоліт і мезоліт тривали на землях України біля мільйона років. За цей час з'явились людиноподібні істоти, а потім і людина розумна (Homo sapiens). Людина навчилась виготовляти знаряддя праці і зброю, користуватись вогнем, навчилась розмовляти і рахувати, почала будувати житло. Виникли сім'я, рід і плем'я. У цю епоху почали розвиватись образотворче і музичне мистецтво, зароджувались перші релігійні уявлення.

Сорок тисяч років тому на території сучасної України появились люди, схожі на нас теперішніх.

У кінці мезоліту первісні люди почали переходити від привласнюючого способу ведення господарства до виробляючого.

Суспільна природа людини, що зберігалась у всі епохи, в первіснообщинну епоху виступала в якості основної умови її виживання. З переходом від збиральництва до виробництва появився фактор, від якого все більше залежав розвиток господарського порядку — знаряддя праці. Вони є не менш важливою, ніж антропогенез, передумовою загального панування колективних початків у первісну епоху. Первісна рівність формувала і відповідну їй соціальну психологію. Відсутність соціальної нерівності і використання матеріальних результатів праці людини людиною передбачали це. Такий стан відносин випливав з того, що продукт праці за своїм обсягом не містив у собі тієї надлишкової частки, яка могла б бути привласнена іншим за допомогою насильства.

Отже, примітивність знарядь праці змушувала первісну людину зберігати колективний спосіб добування продуктів харчування. Інакше не варто було сподіватись на можливість вижити. Продовжувалось це безкінечно. Декілька сотень літ мало значили в кам'яному чи бронзовому віці, коли розвиток суспільства не був стимульований знаннями і необхідністю. Цей розвиток йшов лише до подальшого розповсюдження людини, заселення ще порожніх просторів планети. Тоді час був безрозмірним і всі зміни в історії людства проходили повільно, як колись льодовики на островах Арктики і Антарктики. Сотні тисяч років первісні люди розшукували їжу, вбивали звірів, методом спроб і помилок вдосконалюючи примітивні знаряддя праці.

Неоліт (6—4 тис. років до н. є.) — це період, коли відбулась так звана неолітична революція, як назвав англійський археолог Гордон Чайльд виникнення скотарства і землеробства. Відбувається перехід від привласнюючого до виробляючого способу ведення господарства. Удосконалюється техніка обробки каменю. З'являються вироби з кераміки. Було винайдено жінкою гончарство, плетіння, прядіння, ткацтво. Одомашнення коня, очевидно, сприяло винаходу колісного транспорту.

У племен, що заселяли Правобережну Україну, основним заняттям було осіле мотижне землеробство, що доповнювалось у кінці неоліту розвинутим тваринництвом.. Мисливство і рибальство мали допоміжне значення. Ця нова культура отримала назву «трипільської» , за назвою села Трипілля біля Києва, де вона вперше була відкрита в 90-х роках XIX ст. українським археологом В. Хвойкою. Внаслідок указаних якісних змін відбувся розквіт первіснообщинного ладу. Груповий шлюб поступово замінюється парною родиною. Тобто в цей період відбувався розклад матріархально-родового ладу і появлялись перші патріархальні роди. Спостерігається розвиток стародавніх землеробсько-скотарських культур на українських землях.

На просторах Східної Європи від Слобідської України до Словаччини він відбувається в одному напрямку; і від Чернігівщини і Полісся до Чорного моря і Балкансь-кого півострова — у другому напрямку. Деякі з істориків вважають, що ця культура існувала в VI-I тисячоліттях до н. є., інші ж — що в IV—III тисячоліттях до н. є. Мабуть, трипільська культура була найяскравішою культурою енеоліту. Зразки гончарного мистецтва цієї культури зі складним спіральним кольоровим орнаментом зберігаються в історичному музеї Львова і археологічному музеї Одеси.

В епоху міді-бронзи (3—1 тисячоліття до к. є.) відбувається розклад первіснообщинного ладу. На думку львівських учених В. Барана і Я. Грицака, на території теперішньої України за доби бронзи існувало три «світи». Це були три етнічно-культурні зони, що відрізнялися походженням населення, побутом і віруваннями.

Цими зонами були Поділля, Степ і Лісостеп.

На Поліссі жили нащадки автохтонних палеоєвро-пейських племен. Поряд з ними мешкали племена праугро-фінського етносу. Життя в лісових хащах не сприяло швидкому культурному розвиткові. Кочові і напівкочові племена жили в степах між Доном і Дунаєм. Вірогідно, що це були індоєвропейські енео-літичні племена місцевого походження. Частина ж населення прийшла сюди із східних степів та Кавказу. Вони й сформували між Дніпром та Південною Волгою великий індо-іранський етнос, до якого належали арії та іранські племена, а також скіфи і сармати.

І нг.>ешті, землі в Лісостепу між Сяном на заході і Дніпром на сході, Прип'яттю на півночі і Карпатами на півдні мають доленосне значення в історії України. Більшість індоєвропейських племен завершили своє розселення. У часи розквіту бронзової доби на землях північніше Карпат уже мешкали споріднені між собою племена. Утворюючою силою була стихійна інтеграція більш-менш споріднених племен. Звичайно ж, мали місце і природне розмноження, філіація (спадкоємність) племен, і колонізація нових просторів. Отже, філіація, а не розмноження одного-єдиного племені, створювала народ. Вченими припускається думка, що вони були праслов'янами, предками східних та західних слов'ян. На рубежі III і II тися-чолітть до н. е. в північній половині Європи, від Рейну до Дніпра зміцнюється скотарське господарство. У зв'язку з цим швидко виникає майнова і соціальна нерівність. Велика рогата худоба стає символом багатства. Недарма на старослов'янській мові «скот-НІца» — це скарбниця. Легкість відчуження отар призводить до війн і нерівності племен та їх вождів. Первісна рівність порушилась.

Використання металів почалося на рубежі IV і III тисячоліть до н. є. на Закавказзі, в області, відомій пізніше як «Вірменія». Історик і археолог проф. В. Щербаківський доводить, що після загибелі вірменського міста Топраккале у VIII-VII століттях до н. є. багато майстрів емігрувало на північ, впритул аж до Північної Понтіди.

Північно-понтідське мистецтво, пристосувавшись до потреб півночі, розповсюдилось далеко за межі степів. Його знищили тільки татаро-монгольські напади.

Відкриття міді й бронзи призвело до міжплемінної торгівлі, а вона, в свою чергу, посилила внутрішні процеси диференціації.

Отже, обробка міді й бронзи сприяла розвитку плужного землеробства. У цей період відбувся перший поділ праці — відокремлення тваринництва від землеробства. Археологія показує, як ці первісні племена, все більше розвиваючи тваринництво, поступово переходили до використання бронзи, а в сфері суспільних відносин — до патріархату — батьківського роду. У І тисячолітті до н. є. ці племена освоюють обробку заліза і створюють те автохтонне населення в басейнах Середнього Подніпров'я і Подністров'я, яке відоме під назвою скіфів-орачів і скіфів-землеробів. Численні племена місцевого походження були одними з предків східних слов'ян.

Ці племена під загальною назвою скіфи-сколоти лісостепу були осілими племенами, які вже знали плужне землеробство. Вони жили родовими общинами, щорічно перерозподіляючи землю між господарствами. Крім відкритих поселень вони будували також просторі укріплені городища (наприклад, Більське, Немирівське та ін.). Своїх померлих родичів вони хоронили в курганах, інколи досить великих розмірів. Це була вища ступінь варварства при переході до воєнної демократії. Воєнна демократія — це політична надбудова періоду розпаду родового ладу. її складовими є народні збори, рада старійшин і виборність вождя. На зборах вождя обирали, а утверджувала його рада старійшин. Мабуть, воєнна демократія була перехідним етапом від бездержавного первіснообщинного ладу до власне держави. У цей час у південних сусідів скіфівсколотів уже спостерігалось зародження примітивних форм держави.

Початок доби заліза (IX cm. до н. є. - IV ст. н. е.) ознаменувався другим суспільним поділом праці — відокремленням ремісництва від землеробства, а також появою держави. Спробуємо проаналізувати обставини, за яких це відбулося.

Цьому передувало широке застосування залізних знарядь праці у всіх галузях виробництва, а також виготовлення зброї з заліза. Залізна руда частіше зустрічається в природних родовищах ніж руда кольорових металів. До того ж залізо легше добувати, хоч і важко обробляти, зате вироби з нього набагато якісніші, бо міцні і гострі. Тисячолітній період ранньозалізної доби в українських землях характеризується великим поступом. У лісостепу України широко стало розвиватись орне землеробство. А через масове використання залізного реманенту почала зростати продуктивність праці. З'явились надлишки продуктів, які можна було обмінювати на інші необхідні в господарстві речі і предмети. Так продовжував розвиватись товарообмін як попередник торгівлі.

У степу все більше культивувалось кочове скотарство. Вважається, що відбулось це з настанням п'ятисотлітньої засухи.

Боротьба за виживання в таких складних кліматичних умовах загострила стосунки між кочовиками і землеробами. Степовики наскакували на поселення землеробів, грабували їх і плюндрували оброблені поля і городи, палили оселі і вбивали їх мешканців. Землероби, які вже давно відвикли від регулярних збройних вправ, часто не встигали вдало захистити своє життя і майно. Постійна небезпека з боку степу змушувала землеробів придумати надійну систему захисту. Це було однією з причин вдосконалення суспільного ладу в землеробів. Якщо у трипільців ще не було великих поселень-городищ, добре укріплених і з постійною охороною, то в епоху заліза вони були повсюду. Ці городища, предтечі майбутніх середньовічних фортець, були одночасно громадськими, ремісничими і релігійними центрами.

Створювались військові дружини, спочатку як особиста охорона вождя чи князя, а в разі потреби і як військовий загін для захисту поселень-городищ. Так, з необхідності виникали нові форми суспільних стосунків і нові форми громадського життя. Інтенсивний розвиток землеробства і військової справи стимулював розвиток ремесла. Одночасно мешканці цих країв переходили від товарообміну до торгівлі.

Три. епохи соціального розвитку первісного суспільства як підсумок. В історії первісного суспільства можна виділити три епохи у відповідності з його соціальним розвитком:

I. Епоха праобщини, або первісного людського стада.

II. Епоха первісної або родової общини відкривається появою перших міцних форм соціальної організації — роду і родової общини. Саме в цей час найвиразніше виявляються основні риси формації — послідовний колективізм у виробництві і споживанні, загальна власність і рівномірний розподіл. У цю епоху людина переходить від привласнюючого способу ведення господарства до виробляючого.

III. Епоха первісної сусідської (протоселянської) общини в багатьох, хоч і не в усіх, суспільствах починається з появи металу, який використовували замість каменю, і в усіх суспільствах — з прогресуючого розвитку господарської діяльності. У результаті цього зростав надлишковий продукт, поширювались грабіжницькі війни за нагромадження багатств. Рівномірний розподіл витісняється трудовим. Спільна власність общини починає витіснятись відособленою власністю окремих домогосподарств, родові зв'язки поступово розриваються і поступаються місцем сусідським. З'являються ранні форми експлуатації, і у відповідності з цим зароджується приватна власність. Завдяки вдосконаленню знарядь праці і засобів виробництва виникає додатковий продукт

Як наслідок цього відбувається диференціація однорідного перед цим суспільства, зароджуються різні, протилежні за своїми інтересами верстви населення, а потім і держава.

histua.com

Розкладання первісно-общинного ладу в V-IV тисячоліття до нашої ери почалося розкладання первісного суспільства

 

  

Історія

Всесвітня історія

 

 

Приблизно у V-IV тис. до н.е. почалося розкладання первісного суспільства. Серед факторів, що сприяють цьому, крім неолітичної революції важливу роль грали інтенсифікація землеробства, розвиток спеціалізованого скотарства, поява металургії, становлення спеціалізованого ремесла, розвиток торгівлі. З розвитком плужного землеробства хліборобська праця перейшов з жіночих рук в чоловічі, і чоловік-хлібороб і воїн став головою родини. Накопичення в різних сім'ях створювалося не-однакова, причому кожна сім'я, накопичуючи майно, намагалася зберегти його в сім'ї. Про-дукт поступово перестає ділитися серед членів громади, а майно починає переходити від батька до дітей, закладаються основи приватної власності на засоби виробництва. Від рахунку споріднення по материнській лінії переходять до рахунку споріднення по батькові - складається патріархат. Відповідно змінюється форма сімейних відносин; виникає патріархальна сім'я, заснована на приватній власності. Підпорядковане становище жінки позначається, зокрема, у тому, що обов'язковість одношлюбності встановлюється тільки для жінки, для чоловіків ж допускається полігамія (багатоженство). Найдавніші документи Єгипту і Дворіччя свідчать про такому положенні, сформованим до кінця IV-початку III тис. до н.е. Ту ж кар-тину підтверджують найдавніші пам'ятки писемності, з'являються у деяких племен передгір'їв Передньої Азії, Китаю в II тис. до н.е. Зростання продуктивності праці, посилення обміну, постійні війни - все це вело до вооз-никновению майнового розшарування серед племен. Майнова нерівність породжувало і суспільна нерівність. Складалася верхівка родової аристократії, фактично відала всіма справами. Знатні общинники засідали в племінному раді, відали культом богів, виділяли з свого середовища військових вождів і жерців. Поряд з майновою та громадської диференціації-циацией всередині родової общини відбувається і диференціація всередині племені між окре-ними родами. З одного боку, виділяються сильні і багаті роди, а з іншого - ослаблі і збіднілі. Відповідно, перші з них поступово перетворюються на панівні, а сот-рые - підлеглі. В внаслідок війн могли опинитися в підлеглому положенні цілі племе-на або навіть групи племен. Однак довгий час, незважаючи на майнове та суспільне розшарування громади, вер-хушка родової знаті ще мала рахуватися з думкою всієї громади. Але все частіше працею колективу зловживає в своїх інтересах родова верхівка, з могутністю якої рядові общинники вже не можуть сперечатися. Отже, ознаками розпаду родового ладу з'явилися виникнення майнового нерів-ності, зосередження багатств і влади в руках вождів племен, почастішання збройних столкно-вений, звернення полонених в рабів, перетворення роду кровнородственного колективу в територіаль-риальную громаду. Археологічні розкопки в різних частинах світу, в тому числі і на терри-торії СРСР, дозволяють зробити такі висновки. Прикладом можуть служити знаменитий Майкоп-ський курган на Північному Кавказі, що відноситься до II тис. до н.е. або пишні поховання вождів в Тріалеті (південніше Тбілісі). Кількість коштовностей, поховання з вождем насильно убі-тих рабів і рабинь, колосальні розміри могильних насипів все це свідчить про багатий-даль і влади вождів, про порушення первісного рівності всередині племені. У різних районах світу руйнування первісно-общинних відносин відбулося різно-тимчасово, різноманітними були і моделі переходу до вищестоящої формації: деякі народи утворили раннеклассовые держави, інші рабовласницькі, багато народів минули ра-бовладельческий лад і перейшли відразу до феодалізму, а деякі - до колоніального капіта-капіталізму (народи Америки, Австралії)1. Таким чином, зростання продуктивних сил створив передумови зміцнення зв'язків між соціальними організмами, розвитку системи дарообменных відносин. З переходом від парного шлюбу до патріархального, а пізніше моногамному зміцнюється сім'я, яка відокремлюється в рам-ках громади. Общинна власність доповнюється особистою. Індивідуалізація виробництва і зміцнення сім'ї означали послаблення первісного колективізму і громади цілому. По мірі розвитку продуктивних сил (перехід до мідних, бронзових і залізним знаряддям праці) і кк-репленія територіальних (сусідських) зв'язків між сім'ями на зміну ранньої первісної об-щині приходить первісна сусідська, а пізніше - землеробська община. Для неї характерне поєднання індивідуального парцеллярного виробництва із спільною власністю на землю, ча-стнособственнического і общинного почав. Розвиток цього внутрішнього протиріччя створює ус-умови для виникнення класового суспільства і держави.   * * *   Первісно-общинний лад - відправна точка в історії людства. Це сама трива-тільна за часом суспільно-економічна формація, вона існувала у всіх народів на ранній стадії розвитку. В історії первісного ладу виділяється кілька етапів по мірі розвитку виробляй-вальних сіп, громадської організації, а також форм господарства і руху від нижчої ступені до вищої, від кам'яного віку до бронзового, від бронзового до залізного. Важливим етапом в історії первісної людини стала перша економічна революція (неолітична), коли відбувся перехід від привласнювального господарства до виробничого. В міру поглиблення суспільного поділу праці і зростання його продуктивності в первісному суспільстві посилився обмін, виник додатковий продукт, що стало основою появи приватної власності та майнової нерівності. На зміну первісній строю приходять класо-вий суспільства.

 

До змісту книги: Всесвітня історія

 

Дивіться також:

 

Всесвітня Історія

Найближчі предки людини

Роль праці виділення людини з тваринного світу

Пітекантроп

Початкові ступені людської історії.

Найдавніші знаряддя з каменю

Шелльский період

Умови життя людини в період шелльский

Ашельський період

Синантроп

Розселення людей типу синантропа

Зміцнення громадських зв'язків

Розвиток вищої нервової діяльності людини

Походження мови

Мустьерськоє час. Неандертальський людина

Зміни в природних умовах

Неандертальський чоловік

Мустьєрські кам'яні знаряддя

Штучне добування вогню. Господарське життя

Зачатки родового ладу

Розвиток мислення неандертальця

Ранні поховання

Розвиток первісно-общинного ладу. Пізній древнекаменний століття (верхній палеоліт)

Людина верхнього палеоліту.

Походження людини сучасного типу

Загальна характеристика верхньопалеолітичних знарядь праці

Оформлення матріархальної родової общини

Основні області розселення людства

Верхній палеоліт прильодовикових області в Європі.

Приледниковая область в Європі

Знаряддя праці

Поселення і образ життя

Мистецтво і вірування.

Палеолітичне мистецтво

Первісні релігійні уявлення

Жіночі статуетки

Похоронні звичаї

Умови виникнення первісних вірувань

Переселення палеолітичних мисливців.

Особливості місцевих культур верхньопалеолітичного населення

Поява негроїдів-гримальдийцев в Європі

Причини найдавніших міграції

Верхнепалеолитические культури в інших частинах Європи, в Африці і Азії.

Палеолітичні мешканці Північної Африки

Палеолітичні мешканці Внутрішньої Африки

Верхній палеоліт в Сибіру та Китаї

Палеоліт у Південно-східній Азії

Заселення Америки та Австралії людиною.

Заселення американського континенту

Найдавніші стоянки палеолітичної людини в Америці

Заселення Австралії

 Період розквіту первіснообщинного ладу. Середній і новий кам'яний вік (мезоліт і неоліт)

Мисливські племена в період мезоліту.

Мезоліт в Північній Європі

Господарство мезолітичних племен Північної Європи

Мезоліт на півночі Східної Європи

Мезоліт на півдні Європи

Азильская культура

Мистецтво і життя мезолітичного населення Східної Іспанії

Тарденуазская культура

Поширення микролитической техніки

Загальні риси культури новокам'яної віку (неоліту)

Мисливські племена

Виникнення землеробства і скотарства

Розвиток родоплемінного ладу

Неолітичні племена Європи, Середньої і Північної Азії в V-IV тисячоліттях до н.е.

Неоліт на півдні і заході Європи

Культура кьеккенмеддингов

Неоліт у Східній Європі, в Середній і Північній Азії

Найдавніші землеробські племена.

Натуфийская культура

Перші хлібороби в долині Нілу

Історичне значення виникнення землеробства в Нільської долині

Виникнення землеробства у Південному Прикаспії

Найдавніше землеробство в Південному Ірані

Найдавніші землероби в Середній Азії

Перші хлібороби Північного Іраку

Культури Телль-Хассуна і Телль-Халафа

Виникнення штучного зрошення

 

 

Раси і народи Історія Геродота Міфи. Легенди. Перекази

 

Стародавній світ Стародавній світ та Середні віки Реферати з історії Сто великих таємниць Стародавнього світу

 

 Мистецтво Стародавнього Єгипту Мистецтво Стародавнього Китаю Міфи і легенди Азії Культура Японії

 

Стародавня Греція Римляни і греки Історія стародавнього Риму Культура стародавнього Риму

 

Історія Середніх віків Російська історія та культура Загальна Історія Мистецтв

 

Історія Стародавнього Сходу Література Стародавнього Сходу Історія Сходу

 

Брокгауз і Єфрон Основи історії мистецтв Історія медицини

bibliograph.com.ua

---

• 
  Лада опылители
• 
  Дерево лада
• 
  Лада милая
• 
  Здаровы лад
• 
  Сергей лада
• 
  Муж лады
• 
  Алексей лада
• 
  Узел лады
• 
  Авторазборки лада
• 
  Лада копылова
• 
  Лада женская