§ 2. Загальна характеристика конституційного ладу України. Конституційного ладу

§ 3. Основи конституційного ладу України

Конституційний лад — це встановлений Основним Законом порядок організації і функціонування інститутів держави і суспільства, система суспільних відносин, що гарантуються, забезпечуються і регулюються законами, прийнятими відповідно до Конституції.

За своїм змістом конституційний лад постає як системне політико-правове явище, складовими якого є державний і суспільний лад.

До основ державного ладу юридична наука відносить вихідні принципи організації і діяльності держави та її інститутів. Йдеться насамперед про юридичний статус і повноваження глави держави, органів законодавчої, виконавчої та судової влад, правоохоронних та інших передбачених основним законом органів, які реалізують основні функції держави.

Основи суспільного ладу розглядаються як система гарантованих і забезпечених конституцією і законами можливостей функціонування інститутів громадянського суспільства, врегульованих правом суспільних відносин у політичній, економічній та соціальній сферах суспільного життя. Це — конституційно встановлені принципи та засади демократичного устрою суспільства; політичний, економічний та ідеологічний плюралізм; забезпечене правовими законами право громадян на об’єднання в політичні партії, громадські організації, асоціації для захисту своїх прав.

Конституційний лад кожної країни має свої особливості, які залежать від розвитку суспільства, держави і права; законодавчо встановленого співвідношення суспільства і держави, змісту її діяльності; демократичних традицій; рівня політичної і правової культури суспільства та інших чинників. Значною мірою конституційний лад залежить від форми державного правління і політичного режиму, які безпосередньо впливають на рівень демократичності суспільного життя і правової системи, повноту законодавчого закріплення прав і свобод людини і громадянина, ефективність механізму їх забезпечення і захисту.

У свою чергу, конституційний лад здійснює безпосередній вплив на стан та розвиток суспільства. Визначаючи вихідні принципи законодавства, правовий статус органів держави, засади організації суспільного життя, він може стимулювати або стримувати його розвиток, тобто може бути прогресивним або консервативним, демократичним або тоталітарним тощо.

Водночас конституційний лад не є чимось сталим, раз і назавжди визначеним. Продовж розвитку того чи іншого суспільства і держави він зазнає суттєвих змін, трансформується, а за своїми якісними характеристиками має відмінності в різні історичні періоди і в різних країнах.

Конституційний лад сучасних демократичних самодостатніх країн є результатом тривалої еволюції. У ретроспективі головною проблемою його становлення було вирішення проблеми визначення характеру взаємовідносин і зв’язків суспільства і держави, юридичне їх закріплення. По суті, розв’язання цієї проблеми було одним з чинників, які спричинили до життя особливий вид законів — конституцію, метою якої було обмеження владно-державного свавілля стосовно людини. Зокрема конституції першого покоління (друга половина XVIII—XIX ст.) в основному обмежувались визначенням юридичного статусу держави та її органів, а також включали деякі політичні та особисті права людей і право на власність. Вихід за межі суто політичної сфери правового регулювання почався в конституціях другого покоління (перша половина ХХ ст.). Коло відносин конституційного регулювання було в них значно більшим за обсягом. Вони передбачали економічні, соціальні і культурні права, розширювали політичні права, встановлювали певні правові гарантії суспільного життя.

У другій половині минулого століття в конституціях третього покоління, прийнятих у західних країнах, були сформовані основи прогресивного конституційного ладу. Вони встановили демократичну форму організації держави і суспільства і охопили регулюючим впливом усі відносини, що виникають у сферах політики (державно-владні відносини), громадянського суспільства, його економічної, соціальної та культурної сфер. Такий конституційний лад вирішує завдання зі створення правових засад формування і функціонування громадянського суспільства; забезпечує розвиток правового і соціального аспектів державності; належні умови для всебічного розвитку особистості, реалізації приватних інтересів і потреб індивідів і колективів людей; здійснює якісне регулювання багатоаспектних суспільних відносин; усуває чинники загроз і забезпечує безпеку суспільства.

Світова юридична наука і практика конституціоналізму визначили принципи, яким повинен відповідати прогресивний конституційний лад, провідними серед яких зазвичай вважаються: демократизм, суверенність, гуманізм, реальність, гарантованість.

З урахуванням цього в Конституції України, з одного боку, затверджені принципи будови, юридичний статус та основні функції органів держави, засади суспільного життя, визначені межі впливу на нього з боку держави, щоб цей вплив не міг завдати шкоди інститутам і механізмам саморегуляції громадянського суспільства. З іншого боку, в Основному Законі закріплені юридичні засади забезпечення правового порядку і законності, гарантії захисту від ринкової стихії.

У цьому аспекті розділ І Конституції України «Загальні засади» є провідним у структурі Основного Закону і має особливе значення не тільки для галузі конституційного права, а й всієї системи національного законодавства і правової системи в цілому. В ньому закріплюються основи конституційного ладу, Україна стверджується як демократична, соціальна і правова, тобто конституційна (обмежена правом) держава, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Єдиним джерелом влади в Україні і носієм суверенітету є народ. Він здійснює владу як безпосередньо — шляхом участі у виборах, референдумах, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і мають їй відповідати. Всі владні органи держави обмежені правом і повинні здійснювати свої повноваження тільки в межах, визначених Конституцією і законами.

Суттєвими аспектами конституційного ладу є республіканська форма правління, а також здійснення влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.

Основний закон встановлює механізм стримувань і противаг, який унеможливлює узурпування влади однією з гілок влади або посадовою особою, запроваджує особливу процедуру призначення посадових осіб органів держави, забезпечує прозорість функціонування владних інститутів і можливість контролю їх діяльності. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Конституцією гарантується можливість функціонування інститутів громадянського суспільства, свобода політичної діяльності, право громадян на об’єднання у політичні партії та громадські об’єднання для задоволення своїх потреб і захисту прав.

Суспільством на державу покладено обов’язок сприяння консолідації та розвитку української нації, традицій і культури, етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Серед основ конституційного ладу у сфері економічної організації суспільного життя важливим є забезпечення і захист усіх суб’єктів права власності і господарювання та їх рівність перед законом, соціальна спрямованість економіки.

Стабільність конституційного ладу гарантується самою Конституцією України та прийнятими відповідно до неї законами, а також чітким механізмом забезпечення передбачених гарантій.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

studfiles.net

Поняття та сутність конституційного ладу. Система основних засад конституційного ладу України.

Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї.

За своєю суттю конституційний лад становить собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права.

За своїм змістом конституційний лад опосередковує передбачені і гарантовані Конституцією державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади й місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин в Україні.

За формою конституційний лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства та інших суб’єктів конституційно-правових відносин.

Існуючий конституційний лад України характеризується рядом загальних принципів, зокрема суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науковою обґрунтованістю, історизмом, наступністю, програмним характером, гарантованістю.

Важливою рисою конституційного ладу є його реальність, дійсність, тобто наявність цього ладу де-юре і де-факто.

Важливим принципом конституційного ладу України є також наступність, акумулювання того позитивного, що було в українському державотворенні, в державному і суспільному ладі України в минулому.

Конституційний лад України характеризується також наявністю певної системи гарантій конституційного порядку (організаційно-правових, нормативно-правових та ін.).

Загальними принципами конституційному ладу України властиві деякі особливості, зокрема принципи здійснення державної влади шляхом поділу її на законодавчу, виконавчу і судову; верховенство права; прямої дії норм Конституції; визнання й гарантування місцевого самоврядування; судового захисту прав і свобод людини і громадянина; органічності міжнародних договорів щодо національного законодавства України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою; єдиного громадянства; єдиної державної мови; цілісності і недоторканості території України; непорушності права приватної власності; пріоритетності права власності українського народу на природні ресурси; захисту прав усіх суб’єктів права власності; свободи інформації; недопустимості використання Збройних Сил, інших військових формувань для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності; адміністративної автономії окремих адміністративно-територіальних одиниць (Автономна Республіка Крим) тощо.

Україна, - суверенна держава.

Суверенність конституційного ладу полягає насамперед у визначенні, встановленні конституційного ладу народом і можливості його зміни лише волею народу.

Суверенність конституційного ладу означає суверенітет народу і держави (ст. 1, 5 Конституції). Відповідно до ст. 2 Конституції суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є позаблоковою державою й існування на її території іноземних військових баз не допускається. Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою.

Даний принцип означає внутрішній і зовнішній суверенітет, незалежність нашої держави в усіх основних сферах: політичній, економічній, соціальній та культурній (духовній, інформаційній). За своєю суттю суверенітет, незалежність означає верховенство, повноту і самостійність державної влади в середині країни та рівноправність й незалежність держави у відносинах з іншими державами.

Внутрішній суверенітет – це суверенітет у внутріполітичній сфері, який означає незалежність держави від інших суб’єктів політичної системи, насамперед від політичних партій та їх блоків, верховенство, повноту та самостійність державної влади щодо статусу і політики цих суб’єктів.

У зовнішньому відношенні Україна має у повному обсязі суверенітет насамперед у політичній (зовнішньополітичній) сфері.

Конституційно-правовими ознаками України як суверенної держави є:

1. Територіальна цілісність.

2. Єдиний конституційний простір.

3. Громадянство.

4. Єдина грошово-кредитна система

5. Національні Збройні Сили

6. Міжнародна правосуб'єктність

7. Офіційний статус державної мови..

8. Державні символи.

studfiles.net

5.1. Поняття конституційного ладу. Система основних засад конституційного ладу України

Одним із загальних конституційно-правових інститутів основних складових конституційного права є інститут засад організації економічного, соціального, політичного і духовного життя суспільства. Традиційно, конституції регулюють головним чином політичні відносини. У XX ст., особливо після Другої світової війни, конституції стали тією чи іншою мірою визначати правові основи не лише політичних, а й економічних, соціальних і соціокультурних відносин. Відповідні конституційні положення не стільки встановлюють чи санкціонують певні правила поведінки суб’єктів конституційного права, скільки проголошують принципи державної політики у відповідних сферах. Такі принципи виступають конституційними засадами організації суспільного життя (засада - те головне, на чому ґрунтується, базується що-небудь). Певне значення як засади організації суспільного життя мають конституційні права і свободи, однак конституційні принципи мають загальний і визначальний щодо них характер.

При розгляді конституційного ладу, як правило, оперують трьома категоріями: 1) суспільний лад; 2) державний лад;

1) конституційний лад. Як соціальні категорії, ці явища є досить близькими. Однак, як категорії політико-правові - вони є достатньо відмінними.

Отже, перше поняття суспільний лад. Ця категорія є більше соціально-політична, ніж правова. Суспільний лад охоплює всі соціальні відносини, а не тільки правові (наприклад, моральні, релігійні тощо). Характеризуючи той чи інший суспільний лад, ми звертаємо увагу насамперед:

- на форми власності;

- на характер виробничих відносин;

- на становище людини;

- на пануючі моральні цінності;

- на характеристику правової системи.

Зрозуміло, що категорія «суспільний лад» спочатку прив’язана до категорії «суспільство» і тільки потім - до категорії «держава». Саме тому, ця категорія може застосовуватися і до характеристики недержавних формацій, наприклад, первіснообщинного ладу.

Коли йдеться про державний лад, то розуміють насамперед форму та спосіб організації державної влади.

Зрозуміло, що ця категорія властива тільки державно- організованим суспільствам. Тому про державний лад можемо говорити за умови, що існує сама держава (державна організація).

Державний лад в тій чи іншій формі є у всіх державах. З виникненням держави зароджується та з часом утверджується і її державний лад. Пізніше появляються якісь загальні підходи щодо його розуміння та опису. Їх умовно називають характеристиками чи ознаками державного ладу. За багатовікову історію державно-організованого суспільного життя, правовою наукою вироблено цілу низку чинників, критеріїв та ознак, за якими можна давати загальну характеристику державного ладу тої чи іншої держави. Серед них найбільш поширені є характеристики за наступними чинниками (ознаками):

- за формою державного правління;

- за формою державного устрою;

- за формою політичного режиму.

В будь-якій державі, незалежно від часу її існування чи географічного розташування, був і є свій державний лад і його можна описати (дати політико-правову характеристику державного ладу).

Конституційний лад - це те саме, що і «державний лад», тільки для конституційних держав (держав, які мають діючу свою Конституцію як Основний закон держави, як закон, що має вищу юридичну силу та підвищену степінь стабільності).

Іншими словами, характеризуючи форму та спосіб організації державної влади в конституційній державі, вживають, зазвичай, категорію «конституційний лад» замість категорії «державний лад». Це один із поглядів на спільність і відмінність у цих поняттях. Є й інші погляди на цю проблему, описані в сучасній монографічній літературі з теорії конституційного права.

Наприклад, дещо складнішого визначення поняття (дефініції) «конституційний лад» можна навести поняття конституційного ладу, яке подає у своєму підручнику з конституційного права О. Кутафін. На його думку, конституційний лад - це форма або спосіб організації держави, які забезпечують підпорядкування цієї держави праву і характеризують її як державу конституційну.

Поруч з дискусією навколо сумісності і відмінності понять «суспільний лад», «державний лад» та «конституційний лад» в науковій літературі широко використовується ще одне загальнотеоретичне поняття - основи конституційного ладу.

Основи конституційного ладу - це ті принципи та основні засади, які в єдності (комплексно) формують думку щодо сутності тої чи іншої держави.

Принципи та основні засади конституційного ладу є тісно переплетені, певною мірою взаємообумовлені і функціонують на практиці як цілісний механізм. Вони, зазвичай, містять певну систему елементів взаємопов’язаних і погоджених між собою, що творять єдиний впорядкований механізм. Одна засада, умовно кажучи, «тягне» за собою іншу, декілька засад разом - можуть сформувати основу для появи інших. Так, є тісно переплетеними і взаємообумовленими такі засади (принципи) конституційного ладу та конституційні характеристики держави як поняття «демо- кратична держава» і «принцип побудови державної влади на засадах її розподілу на окремі гілки», «принцип визнання державою місцевого самоврядування» та поняття «верховенство права». Єдність трьох останніх робить реальністю появи такої конституційної характеристики як «держава правова».

Основні засади конституційного ладу закріплюються в конституції держави, як правило, у вигляді норм-принципів, норм-декларацій (намірів) чи у звичайних конституційних нормах. Ці конституційні положення, в яких закріплені основи конституційного ладу, розміщуються на початку Основних Законів і як норми-принципи закладають певний напрямок чи інститут в Основному Законі держава. Наповнення цих напрямків чи інститутів відбувається іншими конституційними нормами та положеннями.

Основи конституційного ладу визначені Конституцією України 1996 року в Основних положеннях Конституції України. Основними засадами конституційного ладу України та її конституційними характеристиками за чинним Основним Законом є:

- положення про Україну як державу суверенну;

- положення про Україну як державу демократичну з республіканською формою правління, державу, в якій людина,її честь і гідність, життя і здоров’я, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю;

- положення про Україну як державу правову та державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права;

- положення про Україну як державу соціальну;

- положення про Україну як державу, в якій державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;

- положення про Україну як державу, в якій визнається і гарантується місцеве самоврядування;

- положення про Україну як державу, в якій суспільне життя ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Вище ми перерахували ті конституційні положення, які безпосередньо визначені як засади конституційного ладу України в розділі першому Конституції України. Однак, це далеко невичерпний перелік основних засад конституційного ладу України. При детальному розгляді положень Основного Закону проглядається ще декілька важливих конституційних характеристик сучасної Української Держави на рівні засад її конституційного ладу. До них, наприклад, без будь-яких застережень можна віднести наступні положення: положення про Україну як державу національну; положення про Україну як державу світську.

e-pidruchniki.com

Тема 3. Основи конституційного ладу україни

Поняття конституційного ладу України

Термін “конституційний лад” не вживався в жодній радянській Конституції. Введення цього поняття в науковий юридичний обіг неодмінно вивело б радянську науку на феномен конституційної держави і на ті юридичні умови, за яких вона існує – парламент, незалежний суд, механізм гарантування прав людини і громадянина тощо. Однак тоді довелося б визнати, що у “найдемократичнішій державі” принципи конституціоналізму не реалізуються. Тому все, що виказувало невідповідність соціалістичної державності конституційним вимогам, старанно обминалось. Радянський законодавець вважав за краще користуватись більш нейтральними категоріями типу “Суспільний устрій” в Конституції СРСР 1936 року або “Основи суспільного ладу і політики” в Конституції СРСР 1977 року. Характеризуючи радянський соціалістичний суспільний лад, необхідно зазначити його політизовану ідеологічну природу. Однак вчені-державознавці визначали його як найбільш важливі суспільні відносини, які характеризують політичну і економічну системи радянського суспільства, його соціальну основу, провідний інститут радянського державного права.

Усю багатоманітність відносин, які складаються в суспільстві, неможливо відобразити в нормах конституції, та це й недоцільно. Для їх правового конституювання встановлені параметри, які охоплюють основоположну частину суспільних відносин, що функціонують в суспільстві і державі. Цій меті служить поняття “конституційний лад”. Воно фіксує строго визначену, основоположну частину суспільних відносин, які закріплюють організаційну і функціональну єдність суспільства і обумовлює сукупність принципів, без яких устрій держави не може вважатись конституційним. У поняття “конституційний лад” включається дещо більше, ніж формальне дотримання конституції. Це поняття стосується лише такої держави, в якій конституція надійно охороняє права і свободи людини і громадянина, а все право відповідає цій конституції, але головним є те, що держава діє у відповідності з конституцією і в усьому підпорядковується праву. Конституційний лад, таким чином, не зводиться до факту існування конституції, а стає реальністю тільки за двох умов׃ якщо конституції дотримуються і якщо вона є демократичною.

Порядок, за якого забезпечуються права і свободи людини і громадянина, а держава діє у відповідності з конституцією, називається конституційним ладом. Це поняття вбирає в себе не тільки юридичний зміст. Воно обумовлено, крім права, рівнем правосвідомості, розвитком політичної культури та етики. Право і мораль повинні забезпечувати невідворотність покарання по відношенню до будь-якого громадянина або посадової особи, яка посягнула на конституційні порядки.

Конституційний лад реалізує прагнення до соціального порядку на основі поєднання індивідуального і групового інтересу із загальним, пріоритет права особи неминуче вимагає гарантій з боку найбільшої і наймогутнішої спільноти – держави.

Поняття “конституційний лад”, “основи конституційного ладу” з’явились у вітчизняному конституційному праві порівняно недавно. Раніше в науці і нормативно-правових актах широко використовувалось поняття суспільного ладу, під яким розумілась певна соціальна система держави, втілення в її конституції законів розвитку суспільно-економічної формації. Зрозуміло, що дане поняття було надзвичайно ідеологізованим, воно пов’язувалось з належністю в державі засобів виробництва, наявністю чи відсутністю експлуатації людини людиною – в традиційному для радянської науки розумінні. У цьому зв’язку нерідко вживались такі терміни, як “соціалістичний лад”, “капіталістичний лад” тощо.

Однак з прийняттям нових конституцій і відповідно із змінами в конституційному ладі країн з числа колишніх республік колишнього Союзу РСР посилилась увага до проблем конституційного ладу і відповідно збагатилась наукова думка з цих питань. Так, російський вчений В.Т.Кабишев зазначає, що конституційний лад – це вся система суспільних відносин як предмет конституційного регулювання, а також система конституційних норм і принципів, що регулюють окремі види суспільних відносин існуючого реального ладу1.

Один з найбільш відомих у Росії теоретиків конституційного ладу О.Г.Румянцев вважає, що конституційний лад існує далеко не в кожній державі, яка має конституцію. Це цілісна система соціально-правових відносин і інститутів, підпорядкована безумовним моральним і конституційним велінням і заснована на сукупності основоположних регуляторів, які сприяють закріпленню в суспільній практиці і правосвідомості стабільних, справедливих, гуманних та правових зв’язків між людиною, громадянським суспільством і державою2.

К.І. Козлова та О.О. Кутафін визначають конституційний лад як певну форму або певний спосіб організації держави, закріплений в її конституції. Обґрунтовуючи своє визначення, вони, зокрема, зазначають, що кожна держава характеризується певними рисами, в яких виявляється специфіка цієї держави. Саме сукупність таких рис дає змогу, на думку авторів, говорити про певну форму, певний спосіб організації держави, який після закріплення його конституцією стає конституційним ладом. Підсумовуючи свої міркування щодо конституційного ладу, ці автори стверджують, що конституційний лад як форма або спосіб організації держави забезпечує підпорядкування її праву і характеризує її як конституційну державу3.

Інші автори, зокрема М.В.Баглай і Б.Н.Габрічідзе, вважають, що існування конституційного ладу обумовлюється не тільки наявністю конституції. Він стає реальністю, на думку авторів, лише за умов, що конституція діє і є демократичною. Порядок, за якого забезпечуються права і свободи людини і громадянина, а держава діє у відповідності з конституцією, називається конституційним ладом4.

Узагальнюючи наведені думки, слід зазначити, що головна властивість конституційного ладу – забезпечувати підпорядкування держави праву та конституції як верховному її джерелу. Далеко не кожна держава, навіть якщо вона має найдосконаліший основний закон, має конституційний лад. Недостатньо і просто закріпити існування конституційного ладу на папері. Важливо, щоб конституції були підпорядковані абсолютно всі суб’єкти, і насамперед держава. Причому конституційний лад – це не просто певний порядок, це цілісна система відносин у суспільстві, включаючи їх економічний, правовий, соціальний і, обов’язково, моральний аспекти.

Виходячи з цього слід з’ясувати, що означає саме поняття “конституційний лад”. Необхідно розрізняти його використання у двоякому смислі׃ формальному і змістовному. Перше – коли під цим терміном розуміється сам по собі факт наявності і суспільстві і державі устрою, який базується на основному законі (конституції), якому слідує держава. Таке формальне розуміння і використання цього терміну означає, що будь-яке суспільство і держава, які ґрунтуються на такому законі (конституції), можуть вважатись конституційними, безвідносно до змісту наявного у них основного закону. Однак в науці конституційного права поняття “конституційний лад” широко використовується і в іншому змістовному смислі, коли під ним мають на увазі лише такий суспільний і державний лад, який відповідає демократичним принципам конституціоналізму, і перш за все принципам визнання і гарантування загальних природних прав людини, поділу влад та ін.

Ще у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р. говорилось (ст. 16), що “суспільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено поділу влад, не має конституції”. Інакше кажучи, основний закон країни, який формально називається конституцією, може і не мати дійсно конституційного характеру, а реальний устрій цієї країни – характер дійсно конституційного ладу. І точно так же, як той або інший звичайний закон у залежності від його змісту може і не бути дійсно правовим (тобто таким, що відповідає загальновизнаним принципам і нормам демократичної правової системи), а бути в цьому смислі неправовим законом, так і основний закон (конституція) недемократичної (наприклад, тоталітарної або авторитарної) держави не може бути беззастережно визнаний конституційним тільки тому, що він називається конституцією. Цілком очевидно, наприклад, що “сталінська” Конституція СРСР 1936 р. нічого спільного із справжнім конституціоналізмом не мала, а тоталітарний режим, який певною мірою спирався на неї, не може розглядатись як конституційний по суті справи, оскільки і те і друге в принципі заперечували пріоритет прав особи та її найвищу цінність, приватну власність, принципи поділу гілок влади, верховенство права і закону тощо.

Можна запропонувати таке визначення конституційного ладу. Конституційний лад – суспільно-політичний устрій, закріплений в Основному законі суспільства і держави, який виражає і гарантує конституційні принципи народного суверенітету, розподілу влад, непорушність і невідчужуваність прав і свобод людини і громадянина.

Отже, конституційний лад в його неформальному, змістовному смислі – це не просто суспільний і державний лад, врегульований ухваленим у даному суспільстві конституційним законодавством, безвідносно до його змісту, а тільки такий лад, який ґрунтується на принципах гуманізму і демократії, принципах конституціоналізму, а держава у своїй організації і діяльності не тільки на словах, а й на практиці слідує цим принципам.

studfiles.net

§ 2. Загальна характеристика конституційного ладу України

Ідейну основу для формування засад конституційного ладу України закладено у Декларації Про державний суверенітет України, що прийнята 16 липня 1990 року. Прийняття Декларації про державний суверенітет у 1990 році та Акта проголошення незалежності України у 1991 році зумовило початок нового етапу розвитку Українського суспільства та держави.

У Декларації Про державний суверенітет України визначені основні конституціїто-правові ознаки суверенітету України, що знайшли відображення в Конституції України. Основними серед них є наступні.

Україна має свою територію. окреслену державними кордонами. Згідно із Декларацією, «Українська PCP як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення. Українська PCP здійснює захист і охорону національної державності українського народу. Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угрупувань чи окремих осіб переслідуються за законом.». Питання встановлення кордонів з сусідніми державами, режиму кордону регулюються Конституцією України, відповідними законами України.
Україна має своє громадянство, самостійно встановлює підстави і вирішує питання стосовно набуття і припинення громадянства України. Ці питання регулюються Конституцією України (розд. 1-2), Законом України «Про громадянство України».
Україна має свою власну і самостійну систему державних органів, які у своїй сукупності, разом із силовими та іншими структурами держави утворюють державний механізм. З його допомогою реалізується державна влада, здійснюється управління у всіх сферах життєдіяльності суспільства і держави. Декларація проголосила:

«Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.»

§ 3. Україна має свою правову систему, фундаментом якої є Конституція України та прийняті на її основі закони України

В Декларації зазначено:

«Українська PCP забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території.»

Розділ перший Конституції України називається «Загальні засади». Він складається з 20 статей. У цьому розділі закріплено основні принципи конституційного ладу нашої держави, які є вихідними засадами Конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин. У ньому визначається сутність України як держави, основні засади правового становища людини і громадянина в Україні, закріплюється принцип народовладдя, форми здійснення народом влади, засади забезпечення державної безпеки, захисту суверенітету, територіальної цілісності України, закладаються основи забезпечення правопорядку. визначаються основи зовнішньої політики нашої держави. Отже, у розділі першому Конституції України визначаються:

конституційні ознаки Української держави;
Державні символи України;
конституційно-правові основи функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні;
конституційні засади суспільного життя в Україні;

-конституційні основи правового статусу особи в Україні;

конституційні Основи правової системи України;
конституційно-правові основи національного розвитку та національних відносин в Україні;
конституційно-правові основи економічних відносин в Україні;

-конституційно-правові Основи національної безпеки, оборони та

зовнішньополітичної діяльності України.

Насамперед, в Конституції України встановлені основні засади, що відображають суверенітет українського народу і держави Україна. У статті першій Конституції України встановлені визначальні ознаки Української держави. У ній встановлено, що

«Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, j правова держава.» !

У цій статті міститься одне із провідних і визначальних конституційних положень, яке присвячене визначенню української державності. Саме тут визначені основні характерні риси України як держави - суверена, незалежна, демократична, соціальна, правова.

Суверенітет є однією із визначальних ознак кожної держави. Суверенітет і незалежність забезпечують державі можливість підпорядковувати свою діяльність виключно її потребам та інтересам, самостійно вирішувати внутрішні та зовнішні справи. Суверенітет, як неодмінний атрибут держави, є однією із підвалин належної організації і функціонування державної влади з урахуванням її поділу на законодавчу, виконавчу і судову гілки. Державний суверенітет України було проголошеної з прийняттям Декларації «Про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 р. В ній визначається державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади держави в межах її території та незалежність і рівноправність її у зовнішніх відносинах. Ці положення знайшли своє відображення у Конституції України (ст. ст. 1. 2, 5, 17 і т. ін.).

За Конституцією, Україна є демократичною державою з республіканською формою правління. Відповідно до ст. 5 Конституції,

«Україна є республікою.»

Демократизм в Україні передбачає створення найсприятливіших умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя тощо.

Говорячи про Україну як соціальну державу, треба виходити з її орієнтації на здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, яка діставала б вияв у реальному забезпеченні прав людини і громадянина. Необхідно визнати, що на сьогодні наша держава ще не повністю відповідає соціальному призначенню, зафіксованому в ст. 1 Конституції. Про Україну ще рано говорити як про соціальну і правову державу. Однак, проголошення цих положень Основним Законом орієнтує діяльність держави і суспільства на втілення їх у життя.

Положення статті першої знаходять свій розвиток у наступній статті Конституції, яка, водночас, присвячена визначенню форми державного устрою України і яка встановлює, що

«Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.»

Таким чином, згідно із Конституцією, за формою державного устрою Україна є унітарною державою.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу. її виконання покладається згідно із статтею 17 Консти туції на Збройні Сили України.

Важливе значення у характеристиці Української державності має положення, закріплене у статті 10 Конституції. В ній встановлено, що

У (Державною мовою в Україні є українська мова.

Цержава забезпечує всебічний розвиток і функціонування україн-

ї мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.»

Державною мовою прийнято називати визнану Конституцією або законом основну мову держави, обов'язкову для використання у законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві, навчанні тощо. В Україні питання визначення статусу державної мови регламентується на конституційному рівні, а також їх регулюванню присвячено Закон «Про мови в Україні».

Згідно із цією же статтею 10 Конституції,

і *•"— — —■—■—■———— —————

«В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист

російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України

та визначається законом.»

Стаття 20 Конституції присвячена регламентації державних символів України, якими є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Деталізований опис державних символів України та порядок їх використання встановлений у спеціальному законі.

Одним із найважливіших предметів конституційного регулювання і захисту є людина, її права і свободи, які визнаються найвищою соціальною цінністю.

Регламентації цих питань присвячена стаття 3 Конституції та розділ II Конституції, який називається «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина».

Відповідно до статті 3 Конституції:

«Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.»

Розглядувана стаття, розвиваючи відповідні положення преамбули та ст. 1 Конституції про Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу, закріплює загальнолюдське, гуманітарне підґрунтя Української держави, гуманітарний вимір у здійсненні нею влади. Відповідно до змісту цієї статті дотримання прав людини — фундаментальна конституційна засада в Україні, дія якої відповідно спрямовує всю сукупність суспільно-політичних відносин. На цих засадах грунтується конституційний лад України.

Звичайно, в ч. 1 ст. З перелічені не всі права і свободи людини, які передбачені Конституцією. В цій статті акцентована увага на правах людини, які зумовлені її природою та соціальною сутністю: - право на життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, наявність у людини зазначених прав не залежить від її правового статусу в державі, тобто не залежно від того, чи конкретна людина є громадянином даної держави, чи вона є іноземцем, чи особою без громадянства - апатридом, вона володіє відміченими правами. Саме тому всі вони в міжнародній практиці позначаються як фундаментальні. Визначивши їх як найвищу цінність, Україна приєдналася до європейського і світового бачення цього питання, закріпила його загальнолюдське вирішення як обов'язкове для держави і всіх інших учасників суспільних відносин.

Обсяг прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні визначається у розділі другому Конституції, який присвячений їх регламентації, а також у відповідних законах України.

Як вже було з'ясовано, в розглядуваному розділі Конституції встановлюються конституційні основи функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні.

У статті 5 Конституції визначаються основні питання щодо форми державного правління в Україні, форм і гарантій здійснення суверенної влади народу. Встановлено, що

«Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Ніхто не може узурпувати державну владу.»

У розглядуваному конституційному положенні Україна - це офіційне найменування суверенної, незалежної держави, що виникла 24 серпня 1991 р. Україна є згідно з Конституцією республікою. Однак слово «республіка», що вжите в тексті Конституції не є складовою частиною найменування держави, як, наприклад. Французька Республіка, Республіка Польща та ін., а лише є свідченням конституційно прийнятої в Україні форми правління.

У цій же статті визначено, що влада в Україні належить народові, яку він здійснює як безпосередньо, через вибори, референдуми, шляхом об'єднання у політичні партії та ін., так і через органи державної влади та місцевого самоврядування, одні з яких формуються безпосередньо народом у процесі виборів, а інші,-формуються тими органами, що сформовані народом.

Стаття 6 Конституції закріпила основоположний принцип, який лежить в основі організації і функціонування державної влади в Україні. Згідно із цією статтею,

«Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відпо- відно до законів України.» |

Таким чином, у статті 6 на конституційному рівні проголошується один із важливих принципів організації державної влади, який є одночасно характерною ознакою, атрибутом правової держави, а саме поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Цей принцип закріплений у конституціях переважної більшості демократичних країн.

Слід зазначити, що необхідною умовою ефективного втілення цього принципу в практику організації та діяльності державного апарату є створення системи взаємних стримувань і противаг між органами, які належать до різних гілок влади. Інакше кажучи, для запобігання ситуації, за якої одна з гілок влади може одержати якісь переваги перед іншими, необхідно, щоб усі гілки влади мали чітко визначену компетенцію і можливості запобігання спробам окремих гілок влади виконувати невластиві їм функції.

Стаття 7 Конституції проголошує, що в Україні визнається і діє місцеве самоврядування.

Говорячи про конституційне визнання і гарантування місцевого самоврядування, треба усвідомлювати, що йдеться про право місцевих територіальних громад (жителів села, селища, міста), а також обраних ними відповідних рад самостійно, і незалежно від органів держави, але у порядку й у межах, передбачених чинним законодавством, вирішувати питання місцевого значення.

Отже, органи місцевого самоврядування - це не частина системи органів держави, а форма залучення громадян до управління, один із проявів демократії на місцевому рівні.

Однією із важливих умов становлення, утвердження і ефективного функціонування конституційного ладу є існування належної правової бази держави та постійне її вдосконалення, відповідно до потреб розвитку суспільства і держави. В розділі першому Конституції визначаються основи правової системи України.

Згідно із ст. ! Конституції, однією із характерних і визначальних ознак України є те. що вона визначена правовою державою. Характерною ознакою правової держави є визнання провідної ролі принципу верховенства права і дотримання його в її організації і функціонуванні.

Відповідно до ст. 8 Конституції,

«В Україні визнається і діє принцип верховенства права.»

Дія принципу верховенства права в Україні означає панування права у суспільному житті країни, пріоритет його норм, які визначають і забезпечують соціальну справедливість, згідно з якою людина, її права і свобода, честь і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю.

Згідно із ст. 8,

«Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.»

Розглянуті конституційні положення знаходять свій розвиток у статті 19 Конституції, де встановлено, що

«Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.»

Правова держава і громадянське суспільство гарантують особі максимальну свободу і вільний розвиток її особистості. Досягнення цього можливе, якщо існуючий у державі і суспільстві порядок ґрунтується на певних принципах, передбачених Конституцією і законами країни, зокрема на принципах демократизму, гуманізму, соціальної справедливості, конституційності, законності тощо.

Одним із пріоритетних у демократичній, правовій державі є принцип, за яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Тобто держава повинна бути гарантом не лише належної реалізації передбачених Конституцією і законами прав і свобод людини і громадянина, а й забезпечувати неприпустимість втручання в життя і діяльність особи, яке не передбачене Конституцією і законами та гарантувати захист особи від незаконного примусового впливу на неї. Отже, Держава має бути гарантом від свавілля, беззаконня, зловживань і вольових рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування. їх посадових осіб.

Водночас, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи повинні діяти виключно у межах, що визначені правовими нормами. їхня діяльність має бути максимально повно і точно визначена, врегульована, регламентована нормами права з тим, щоб виключити можливість з будь-яких причин завдати шкоди особі, суспільству чи державі. На досягнення зазначених цілей і спрямовані положення розглянутої статті 19 Конституції України.

studfiles.net

§ 3. Основи конституційного ладу України

105

вноту законодавчого закріплення прав і свобод людини і громадянина, ефективність механізму їх забезпечення і захисту.

< Попередня Наступна >

radnuk.info

§ 2. Загальна характеристика конституційного ладу України. Конституційного ладу

§ 3. Основи конституційного ладу України

Поняття та сутність конституційного ладу. Система основних засад конституційного ладу України.

Україна, - суверенна держава.

5.1. Поняття конституційного ладу. Система основних засад конституційного ладу України

Тема 3. Основи конституційного ладу україни

§ 2. Загальна характеристика конституційного ладу України

§ 3. Україна має свою правову систему, фундаментом якої є Конституція України та прийняті на її основі закони України

§ 3. Основи конституційного ладу України