Первісний лад на території України: формування і розвиток. Реферат. Первісний лад

1. Первісний лад на території України

Палеоліт тривав від з'яви першої людини на наших теренах близько 1,5 мільйона років тому до 8-10 тис. років до н. е. В його ранній період первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева (загострені гілки, шкребачки, рубила). Основними заняттями людини були збиральництво і полювання. Соціальною формою існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах. Жили люди того часу в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта.

Археологи знайшли сліди перебування людини періоду раннього палеоліту недалеко від с. Королеве у Закарпатській області, у районі м. Амвросіївка у Донбасі, у с. Лука-Врублевецька на Житомирщині.

За середнього палеоліту (150 тис. - 40-35 тис. років тому), з'являється неандерталець - людина нового фізичного типу, найважливішим досягненням якої є використання вoгню, що значно зменшило її залежність від природи. Пам'ятки середнього палеоліту вчені виявили у с. Молодово Чернівецької області, у Криму, у басейні річок Дністра і Десни.

На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту приходить кроманьйонець - “ людина розумна ”, яка є вже не просто споживачем дарунків природи, але й виробником знарядь праці. З'являються різці, вістря стріл, кістяні гарпуни. Будуються землянки. Важливі зміни відбуваються і у соціальній організації - на зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва. Родинні зв'язки визначаються за материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цей період матріархату.

Вдосконалення житла і виникнення шитого з шкір одягу значно розширили ареал розселення первісної людини. Свідченням цього є стоянки пізнього палеоліту практично на всій території України - Мізинська - на Десні, Рилівська, Межиріч і т. д.

У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства) і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці). Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм:

анімізму - віри в душу, якою володіє кожен живий і неживий предмет;

тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини або птаха;

магії - чаклування перед полюванням;

фетишизму - віри у надприродні властивості речей.

Близько 10-11 тис. років тому палеоліт змінюється мезолітом.

Зникають льодовики, природа Європи набуває близького до сучасного вигляду, вимерли мамонти, носороги. Людина винаходить лук і стріли. Основними різновидами господарювання стають полювання, рибальство, починається приручення тварин - спершу собаки, а потім свині.

З мезолітичних стоянок слід відзначити Журавську на Чернігівщині, Фатьма-Коба і Мурзак -Коба у Криму, Гребеники в Одеській області. В цю епоху, згідно пам'ятників матеріальної культури, вже можна виділити окремі етнокультурні області.

Сусідська община змінює родову організацію людей. Натомість матріархату постає патріархат. Сьогодні відомі понад 500 неолітичних поселень у басейнах Десни, Дністра, Південного Бугу, Прип'яті.

Енеоліт - перехідна епоха від кам'яного до мідного віку (III-II тис. до н. е. ) - пов'язана раніш за все з корінними змінами у житті людини - опануванням металів. У цей період на території України формуються дві основні групи племен - землероби на Правобережжі і скотарі на півдні та південному заході. Це свідчило про перший суспільний поділ праці. Використовуючи тяглову силу худоби, люди почали збирати більший врожай, що зумовило виникнення надлишків сільськогосподарської продукції, майнової нерівності і обміну продуктами. Поступово виділяється родоплемінна верхівка, яка, привласнюючи результати праці гурту, поступово зосереджувала у своїх руках владу над ним.

Найбільш вивченою археологічною культурою цієї епохи є трипільська. Саме в с. Трипілля Київської області київський археолог В.Хвойка віднайшов перше таке поселення. До сьогоднішнього дня відкритими лишаються питання походження трипільців, хронологічних рамок їхньої культури, і, частково, території, яку вони заселяли.

Сучасні археологи визначають приблизні рамки існування трипільської культури початком IV - кінцем III тис. до н. е. Територія, заселена трипільцями пролягала від Словаччини та Румунії до Слобідської України, від Чернігова до Чорного моря. Що стосується походження, то більшість археологів вважають, що основу Трипільської культури, на її ранньому етапі, складали балканські землеробсько-скотарські племена. Трипільці, які поселились на Правобережжі Україні, були фактично найдавнішими хліборобськими племенами. Обробляючи землю дерев'яним плугом з кам'яним або кістяним лемехом, вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Зерно мололи за допомогою простих кам'яних жорен. Окрім цього, трипільці розводили дрібну рогату худобу, та коней, свиней. Селились трипільці у басейнах річок. На сьогодні археологами вивчено декілька великих поселень (від 10 до 20 тис. мешканців) - Майданецьке, Доброводи, Талянки (на Черкащині). Населення жило у стаціонарних чотирикутних глиняних одно-двоповерхових будинках з кількома кімнатами.

Іноді Трипільську культуру називають Культурою мальованої кераміки - через високий рівень розвитку цього ремесла. Посуд виготовлявся у спеціальних гончарних печах, а потім фарбувався білою, червоною і чорною фарбою характерними візерунками. Окрім цього були знайдені керамічні фігурки людей і тварин, іграшкових макетів житл. Розвивалося ткацтво.

Археологічні знахідки свідчать про зв'язки трипільських племен із Малою Азією, Кавказом.

Подальшого розвитку набули різні ремесла - гончарне, каменярське, бронзоплавильне. Відбувається другий суспільний поділ праці - відокремлення ремесла від землеробства. (третій пов'язаний із відокремленням торгівлі). Суспільство поступово переходить від первісного ладу до епохи соціального розшарування. Це не могло не зумовити зіткнення як між племенами, так і всередині племен.

Протягом бронзової доби на території України існувало кілька археологічних культур - Ямна, Зрубна, Культура багатопружкової кераміки, Катакомбна і т. д.

Бронзова епоха на території України була фактично завершальною стадією первісного ладу.

studfiles.net

Первісний лад на території України

На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту приходить кроманьйонець - " людина розумна ", яка є вже не просто споживачем дарунків природи, але й виробником знарядь праці. З'являються різці, вістря стріл, кістяні гарпуни. Будуються землянки. Важливі зміни відбуваються і у соціальній організації - на зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва. Родинні зв'язки визначаються за материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цей період матріархату.

анімізму - віри в душу, якою володіє кожен живий і неживий предмет;
тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини або птаха;
магії - чаклування перед полюванням;
фетишизму - віри у надприродні властивості речей.

Близько 10-11 тис. років тому палеоліт змінюється мезолітом.

В кінці мезоліту відбувається поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства, які остаточно розвинулися в епоху неоліту (VI-III тис. до н. е. ). Саме цей період вважають розквітом первісного ладу тому ще вже постало продуктивне господарство. Винайдені шліфування і свердління каменю, з'являються штучні матеріали - обпалена глина, а потім - тканина. Сусідська община змінює родову організацію людей. Натомість матріархату постає патріархат. Сьогодні відомі понад 500 неолітичних поселень у басейнах Десни, Дністра, Південного Бугу, Прип'яті.

Археологічні знахідки свідчать про зв'язки трипільських племен із Малою Азією, Кавказом.

Розвиток знарядь праці, із сплаву міді і олова - бронзи був головним досягненням цієї епохи, яке зумовило і зміни суспільних відносин. Застосування більш міцного металу - бронзи дало можливість значно вдосконалити транспортні засоби, знаряддя виробництва. Подальшого розвитку набули різні ремесла - гончарне, каменярське, бронзоплавильне. Відбувається другий суспільний поділ праці - відокремлення ремесла від землеробства. (третій пов'язаний із відокремленням торгівлі). Суспільство поступово переходить від первісного ладу до епохи соціального розшарування. Це не могло не зумовити зіткнення як між племенами, так і всередині племен.

Бронзова епоха на території України була фактично завершальною стадією первісного ладу.

histua.com

Первісний лад на території України.

Реферат на тему: Первісний лад на території України.

Розвиток людини на території України відбувався в основному по тих же напрямках, що і в інших регіонах і заселення сталось близько 1,5 млн років тому. Вивчивши археологічні пам'ятники, пов'язані зі знаряддями праці, на основі матеріалу, з якого вони зроблені, виділяють декілька значних періодів розвитку первісного ладу (їх за традицією називають віками): кам'яний (його складають палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий, залізний. Деякі дослідники після кам'яного вміщають перехідний вік - мідно-кам'яний (енеоліт).Палеоліт тривав від з'яви першої людини на наших теренах близько1,5 мільйона років тому до 8-10 тис. років до н. е. В його ранній період первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева (загострені гілки, шкребачки, рубила). Основними заняттями людини були збиральництво і полювання. Соціальною формою існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах. Жили люди того часу в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта.Археологи знайшли сліди перебування людини періоду раннього палеоліту недалеко від с. Королеве у Закарпатській області, у районі м. Амвросіївка у Донбасі, у с. Лука-Врублевецька на Житомирщині.За середнього палеоліту (150 тис. - 40-35 тис. років тому), з'являється неандерталець - людина нового фізичного типу, найважливішим досягненням якої є використання вoгню, що значно зменшило її залежність від природи. Пам'ятки середнього палеоліту вчені виявили у с. Молодово Чернівецької області, у Криму, у басейні річок Дністра і Десни.На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту приходить кроманьйонець - “ людина розумна ”, яка є вже не просто споживачем дарунків природи, але й виробником знарядь праці. З'являються різці, вістря стріл, кістяні гарпуни. Будуються землянки. Важливі зміни відбуваються і у соціальній організації - на зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва. Родинні зв'язки визначаються за материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цей період матріархату.Вдосконалення житла і виникнення шитого з шкір одягу значно розширили ареал розселення первісної людини. Свідченням цього є стоянки пізнього палеоліту практично на всій території України - Мізинська - на Десні, Рилівська, Межиріч і т. д.У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства) і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці). Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм:анімізму - віри в душу, якою володіє кожен живий і неживий предмет;тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини або птаха; магії - чаклування перед полюванням; фетишизму - віри у надприродні властивості речей.Близько 10-11 тис. років тому палеоліт змінюється мезолітом.Зникають льодовики, природа Європи набуває близького до сучасного вигляду, вимерли мамонти, носороги. Людина винаходить лук і стріли. Основними різновидами господарювання стають полювання, рибальство, починається приручення тварин - спершу собаки, а потім свині.З мезолітичних стоянок слід відзначити Журавську на Чернігівщині, Фатьма-Коба і Мурзак -Коба у Криму, Гребеники в Одеській області. В цю епоху, згідно пам'ятників матеріальної культури, вже можна виділити окремі етнокультурні області.В кінці мезоліту відбувається поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства, які остаточно розвинулися в епоху неоліту (VI-III тис. до н. е. ). Саме цей період вважають розквітом первісного ладу тому ще вже постало продуктивне господарство. Винайдені шліфування і свердління каменю, з'являються штучні матеріали - обпалена глина, а потім - тканина.Сусідська община змінює родову організацію людей. Натомість матріархату постає патріархат. Сьогодні відомі понад 500 неолітичних поселень у басейнах Десни, Дністра, Південного Бугу, Прип'яті.Енеоліт - перехідна епоха від кам'яного до мідного віку (III-II тис.

Реферат на тему: Первісний лад на території України.

www.br.com.ua

Первісне суспільство — Вікіпедія

Пе́рвісне суспі́льство — тривалий період в історії людства: від початкового етапу становлення людини та суспільства і до виникнення перших цивілізацій. Період в історії людства до винаходу писемності, після чого з'являється можливість історичних досліджень. У різних народів цей процес відбувався в різні історичні терміни, а деякі народи живуть в умовах первісності досі. У сучасній науці прийнято розрізнювати власне первісну культуру, яка існувала до виникнення перших цивілізацій на Землі (кінець IV—початок III тис. до н. е.) і традиційну первісну культуру.

Синонімом «доісторичного періоду» є термін «праісторії», який в українській літературі вживається рідше, ніж аналогічні терміни в зарубіжній літературі (англ. prehistory, нім. Urgeschichte). Для позначення фінальної стадії доісторичної епохи будь-якої культури, коли сама вона ще не створила своєї писемності, але вже згадується в письмових пам'ятках інших народів, у зарубіжній літературі нерідко використовується термін «протоісторія» (англ. protohistory, нім. Vorgeschichte).

У марксизмі використовувався термін первіснообщинний лад, який означав найпершу суспільно-економічну формацію. На думку марксистів, всі члени суспільства в цей час знаходилися в однаковому відношенні до засобів виробництва, а спосіб отримання частки суспільного продукту, який вони називали «первісний комунізм», був єдиним для всіх. Від наступних за ним етапів суспільного розвитку первіснообщинний лад відрізнявся відсутністю приватної власності, класів і держави. Марксистська теорія розвитку первісного суспільства викладена в роботі Фрідріха Енгельса «Походження родини, приватної власності та держави».

Загальна характеристика[ред. • ред. код]

Епосі первісності властиві такі особливості:

відбувався антропогенез — біологічна еволюція людини, що завершилася, на думку різних вчених від 40 до 100 тисяч років тому, виникненням виду «людина розумна» (Homo sapiens), а також основних людських рас — надалі глибоких еволюційних змін в біологічній природі людини вже не відбувалося;

поряд з антропогенезом розвертається соціогенез — формування суспільних форм життя у вигляді родової, а потім родоплемінної організації;

Серед цих найважливіших процесів, що заклали фундамент історії людства, стоїть і складання культури як специфічної сфери людського суспільства. Причому для ранніх етапів історії характерна єдність закономірностей, спільність виявів становлення культури у різних народів.

Специфічною рисою первісної культури був її синкретизм (нерозчлененість), коли ні форми свідомості, ні види діяльності, ні форми культури не відділялися і не протиставлялися один одному. Будь-який вид діяльності передбачав і містив в собі всі інші.

У первісному суспільстві в головному занятті людей — полюванні — були поєднані:

соціальні зв'язки, що виражаються в формі полювання (індивідуальна, колективна),

Саме внаслідок такого синкретизму характеристика культури первісного суспільства передбачає цілісний розгляд явищ його матеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.

Археологічна класифікація[ред. • ред. код]

Лукрецій Кар у творі «Про природу речей» запропонував використовувати як критерій періодизації зміну знарядь праці, тобто заміну кам'яних знарядь мідними, а мідних залізними. Ж. Кондоросе (XVIII ст.) ввів поділ історії первісного суспільства за типами господарювання: мисливство та рибальство, скотарство, землеробство. А. Фергюсон (XVIII ст.) як критерій періодизації висунув ступінь освоєння культури: дикість, варварство, цивілізація.

Теорії, що так чи інакше пояснюють історію первісного суспільства, з'явилися XIX ст. Поясненням цьому факту може служити відкриття та цілеспрямоване й планомірне дослідження реліктових суспільств. Й. Бахофен розвинув ідею про матріархат. У своїй праці «Материнське право» (1861) він науково обґрунтував існування в історії людства універсальної епохи високого становища жінки в суспільному житті, властивої всім без винятку народам у минулому. Причину розвитку первісного суспільства він бачив у зміні релігійних уявлень. У тому ж XIX ст. розпочалася класифікація первісних пам'яток матеріальної культури, що призвело до створення науково обґрунтованої археологічної періодизації, що підтвердила гіпотезу Лукреція Кара. Данський учений Х. Томсен ввів поняття трьох періодів: кам'яного, мідного і залізного. Французький вчений Г. Мортілье створив періодизацію палеоліту (давня кам'яна доба), а шведський вчений-археолог О. Монтеліус: неоліту (нова кам'яна доба), бронзової та ранньої залізної доби.

Усі системи періодизації по-своєму недосконалі. Існує чимало прикладів, коли кам'яні знаряддя палеолітичної або мезолітичної форми використовувалися у народів Далекого Сходу в XVI–XVII ст., при цьому в них існували родове суспільство і розвинені форми релігії, сім'ї. У наш час[Коли?] вважається, що загальнолюдська періодизацію первісного ладу закінчується на мезоліті, коли культурний розвиток різко прискорився і протікав у різних народів різними темпами. При цьому культури, що існували одночасно, можуть перебувати на різних ступенях розвитку, у зв'язку з чим, наприклад, неолітичні культури можуть сусідити з культурами бронзової доби.

Найбільш розробленою є археологічна періодизація, в основі якої лежить зіставлення виготовлених людиною знарядь праці, їх матеріалів, форм жител, поховань і т. д. За цим принципом історія людства в основному поділяється на кам'яну добу, бронзову добу і залізну добу. Найбільша заслуга у створенні сучасної археологічної класифікації належить французькому вченому Г. Мортільє і його співвітчизникові А. Брейлю. Нижче наводиться загальноприйнята в наш час[Коли?] археологічна періодизація основних етапів розвитку людства.

Епоха Період у Європі Періодизація Характеристика Види людини

Стародавня кам'яна доба або палеоліт — найдавніший та найдовший період в історії людства. Назва походить від грецьких слів palaios — стародавній та lithos — камінь.	2,4 млн. — 10000 до н. е.	Ранній палеоліт 2,4 млн. — 600000 до н. е.	Час мисливців і збирачів. Поява кремнієвих знарядь праці, які поступово ускладнюються.	Гоміниди, види: Homo habilis, Homo erectus, Homo sapiens präsapiens, Homo heidelbergensis, в середньому палеоліті Homo neanderthalensis і Homo sapiens.
Середньокам'яна доба або мезоліт	12,000-7,000 до н.е		Бере початок у кінці плейстоцену в Європі. Мисливці та збирачі виготовляли знаряддя праці з каменю й кістки, а також винайшли лук та стріли.	Homo sapiens
Новокам'яна доба або неоліт	7 тис – поч. 4 тис. до н. е.	Раній неоліт Середній неоліт Пізній неоліт	Виникнення неоліту пов'язують з неолітичною революцією. З'являється кераміка (близько 12000 років тому), нові способи ведення господарства, землеробство, скотарство. Пізній неоліт нерідко переходить у наступний етап, мідну добу або енеоліт, без розриву в культурній спадкоємності. Останній характеризується другою виробничою революцією, найважливішою ознакою якої є поява металевих знарядь праці.	Homo sapiens
Бронзова доба	3500 — 1200 до н. е.	Рання історія	Розповсюдження металургії дозволило отримувати та обробляти метали: золото, мідь, бронзу. Перші письмові джерела в Передній Азії і Егеїді.	Homo sapiens
Залізна доба	починаючи з 1200 до н. е.			Homo sapiens

Археологічна класифікація, розкриваючи послідовні етапи еволюції знарядь праці, встановлює і основні стадії в розвитку продуктивних сил суспільства, що є необхідною умовою для створення періодизації історії первіснообщинного ладу. Однак, вона не може бути визначальною при періодизації історії первісного суспільства, так як не можна судити за знаряддями праці про характер суспільних відносин людей.

Кам'яна доба[ред. • ред. код]

Кам'яна доба — період в історії людства, під час якого знаряддя праці та зброя виготовлялася з каменю, дерева та кістки. Вона поділяється на три періоди:

палеоліт — давня кам'яна доба, яка характеризується використанням кременевих знарядь праці, основні заняття — полювання та збиральництво.
мезоліт — середня кам'яна доба, що тривала від 10 тис. до 7 тис. років до н. е.
неоліт — нова кам'яна доба, характеризується появою людини сучасного типу, використанням винятково кременевих, кам'яних, кістяних знарядь праці, виготовлених з використанням техніки свердління, пиляння та шліфування; розповсюдженням кераміки, ткацтва (так звана неолітична революція). Тривала від 6 до 4 тис. років до н. е., період переходу від рибальства та полювання до землеробства й скотарства.

Мідна доба[ред. • ред. код]

Мідна доба, або Енеоліт — мідно-кам'яна доба, епоха переходу від кам'яної до бронзової доби. Почалося використання міді.

Бронзова доба[ред. • ред. код]

Прийшла на зміну енеоліту (мідній добі) — перехідному періоду після кам'яної доби. Характеризується виготовленням і використанням бронзових знарядь праці і зброї, появою кочового скотарства, поливного землеробства, письменності. Змінився залізною добою у I тисячолітті до н. е.

Залізна доба[ред. • ред. код]

Залізна доба — історичний період, який характеризується початком обробки заліза та виготовленням з нього зброї і знарядь праці. Починається з початку 1-го тис. до н. е. і продовжується до сьогодення.

Заслуга створення першої розгорнутої періодизації первісної історії належить Моргану Льюїсу. 1877 року Льюїс Морган[1] запропонував періодизацію, критерієм якої слугує рівень розвитку продуктивних сил. Він розділив всю історію людства на три періоди: дикість; варварство; цивілізація (або класове суспільство). Перші два періоди — дикість і варварство відносяться, по Моргану, до первіснообщинного ладу. Кожен період поділяється на нижчу, середню і вищу ступені відповідно до рівня матеріального виробництва. Період дикості відноситься до часу, коли люди жили виключно полюванням і збиранням. Період варварства характеризується появою скотарства і землеробства. Фрідріх Енгельс відтворив її в своїй праці «Походження сім'ї, приватної власності і держави», узагальнив періодизацію Моргана і ввів поділ на період привласнюючого господарства і такого, що сам створює, виготовляє. Енгельс разом з тим підкреслював, що вона залишається в силі лише «до тих пір, поки значне розширення матеріалу не змусить внести зміни».[2]

У 40-ті роки XX століття радянські вчені приступили до створення нової періодизації історії первісного суспільства у зв'язку з тим, що схема Моргана застаріла. А. І. Першіц за основу періодизації бере еволюцію форм власності, Н. А. Бутінов — ступінь поділу праці у первісному суспільстві. Більшість вчених в основу періодизації кладуть розвиток форм суспільної організації первісних людей. С. П. Толстов в 1946 запропонував розділити первісне суспільство на такі періоди: первісне стадо, первісна община (материнський рід), військова демократія. П. П. Єфименко розрізняв періоди: первісне стадо, первісна громада неандертальців, первісна родова община. За М. О. Косвеном: 1) первісне стадо; 2) родовий лад, що підрозділяється на епохи матріархат і патріархат; 3) період військової демократії.

Сучасна історіографія[ред. • ред. код]

У сучасній історіографії прийнято таку періодизацію:

первісне стадо;
материнський рід (матріархат), який був середнім етапом докласового формації;
патріархат, який може складатися з двох етапів:
1. батьківський рід,
2. сусідська община (епоха розкладання первіснообщинного ладу).

Особливість періоду патріархату полягає в тому, що батьківський рід не є універсально-історичною суспільною формою. Не всі первісні народи, що досягли класового суспільства, пережили цей етап. У тих випадках, коли сусідська община безпосередньо виростає з материнського роду, поняття «патріархат» і «сусідська община» збігаються.[3]

Первісне стадо[ред. • ред. код]

Первісне стадо — умовна назва людських суспільств, в яких жили первісні люди з моменту виділення людини із світу тварин й до формування родових общин (пізній палеоліт). Первісне стадо — непостійна спільнота, яка виникає й розпадається в залежності від зовнішніх обставин. Перших людських істот учені назвали Homo habilis — людина вміла, тому що люди тієї доби навчилися обробляти каміння й робити з нього знаряддя праці (кам'яні рубила, скребачки, різці та ін.). У результаті цього розвинулася рука, людина почала пересуватися на двох кінцівках. Звідси й друга назва — Homo erectus — людина прямостояча.

Вижити поодинці в суворих умовах дикої природи було неможливо. Полювати, збирати їжу та відбиватися від хижих звірів значно легше колективом. Так виникає первісне людське стадо, що стало першою суспільною формою об'єднання людей. Від тваринного стада його відрізняло те, що члени стада допомагали один одному, споруджували сховища-житла, де переховувалися від холодів і негоди, виховували дітей та передавали їм життєвий досвід. Людина жила тепер у колективі, у якому для елементарного порозуміння необхідне спілкування. Археологічні знахідки свідчать про те, що провідним заняттям первісних людей було полювання на великих тварин. Вона більшою мірою, ніж збиральництво спонукала найдавніших людей удосконалювати знаряддя праці, сприяла згуртуванню первісного стада, його перетворенню на Homo sapiens.[4]

Отже, у первісної людини розвивається мозок, і виникає мова як засіб спілкування. Таку людину вчені називають неандертальцем (термін походить від назви долини Неандер біля Дюссельдорфа в Німеччині, де вперше знайдено залишки людей подібної будови). На території сучасної України знайдено кістки десятьох неандертальців, що жили 50—100 тис. років тому.

Кіїк-Коба — печера за 25 км від Сімферополя. У 1924–1926 pp. тут знайдено залишки палеолітичної стоянки мустьєрської епохи. Це перша знахідка решток первісної людини (неандертальця) на території України.

Близько 100 тис. років тому, в Пізньому Плейстоцені, в житті первісних людей відбулися значні зміни. Відбулося нове значне похолодання клімату, і «на Європу насунувся великий льодовик», тобто розвинулася чергова холодна епоха, яка супроводжувалася значним розвитком покривних зледенінь. Навколишній світ, до якого люди пристосувалися, змінився. Замість слонів, гіпопотамів і тигрів з'явилися величезні мамути, печерні ведмеді, північні олені та інші пристосовані до холодів тварини. У цей час людям довелося вчитися виготовляти одяг, розпалювати вогнище, будувати житло. Помітно вдосконалилися кам'яні знаряддя праці: з'явилися ножеподібні пластини, списи-дротики зі спеціальними загостреними кінцями, вироби з кісток і рогу тварин.

Найбільшим досягненням дородового суспільства стало освоєння вогню.

Первісне стадо було першим етапом у розвитку людської цивілізації. Його найважливіші риси:

Перехід від середнього палеоліту до пізнього супроводжувався корінною перебудовою структури найдавніших людських общин: первісне стадо трансформувалося в родоплемінну організацію. Рід (спочатку материнський рід, а пізніше і батьківський рід) був общиною — колективом кровних родичів, між якими категорично заборонялися шлюбні відносини. Рід жив і трудився спільно, мав спільне майно. Склалися різноманітні соціальні зв'язки.

Матріархат[ред. • ред. код]

Матріархат — термін, уживаний для позначення материнського роду, першої універсальної стадії в історії людства, яка настає безпосередньо за епохою первісного стада. Насправді, такого явища як матріархат ніколи не існувало. Чоловік завжди займав керуючу роль в первісному суспільстві. Охоплює період від верхнього палеоліту до розвинутого неоліту. Характеризується домінуючим становищем жінки в суспільстві, матрілінейностью (по материнській лінії) спадкування майна. Основний господарський колектив — материнська родова община. Суспільство носить характер дуально-родової організації, яка об'єднує шлюбними відносинами два екзогамних матрілінейних роду. Шлюб носить форму групового, який з часом переходить в парний шлюб з роздільним (дислокальним)проживанням подружжя. На пізніших етапах розвитку матріархату переходить в парний шлюб з матрілокальним шлюбним поселенням (поширена в давнину при матріархаті форма шлюбного поселення, за якою чоловік переходить на проживання в родову общину дружини). Матрілокальність' — перша форма спільного проживання шлюбної пари.

Патріархат[ред. • ред. код]

Патріархат (від грец. πατήρ — батько і ἀρχή — початок, влада) — останній період первіснообщинного ладу, наступний за матріархатом; форма родової організації первіснообщинного ладу, що характеризується провідною роллю чоловіка в суспільному виробництві (полювання, рибальство, скотарство та інші важливі для існування колективу роботи) і соціального життя родової общини (управління її справами, регулювання відносин її членів, відправлення релігійних обрядів). Патріархату властиві патрілокальність (прихід жінок у сім'ї родових общин) і патрілінійність (батьківський рахунок спорідненості). Сучасна наука розрізняє ранній патріархат, заснований на парній сім'ї, і пізній патріархат, в якому здійснився перехід від парної сім'ї до моногамії.

У період патріархату первісне суспільство вступило у період розкладу: зміцнювалась патріархальна сім'я, поглиблювалася майнова нерівність общинників, з'являлись багаті і бідні, виникала приватна власність, а з нею почали зароджуватися класи. У деяких країнах вже в період енеоліту виникають найдавніші рабовласницькі держави, але на більшості території зберігався ще первіснообщинний лад.

Влада і соціальні норми у первісному суспільстві[ред. • ред. код]

Для цього періоду існування людства характерна відсутність політичної влади та державних інститутів. Соціальні норми в цей період носять характер звичаїв, традицій, обрядів і табу. Члени первісного суспільства були рівні, вони не ділилися на керуючих та керованих, тому політична влада була відсутня. Однак владні інститути все-таки існували: члени первісного суспільства підпорядковувалися старійшинам, вождям, проте це підпорядкування було засновано на авторитеті цих людей, підкріпленим можливістю силового впливу на тих, хто відмовився підкорятися . Життя в первісному суспільстві (видобуток їжі, шлюбно-сімейні та інші відносини між людьми) не було хаотичним, воно підпорядковувалося певним звичаям і традиціям, в яких закріплювалися ритуали, обряди, табу (заборони вчиняти певні дії) та інші правила поведінки людей в певних життєвих ситуаціях . Ці норми, як правило, виконувалися добровільно: за звичкою, в рамках наслідування іншим членам товариства або в силу їхньої корисності. Тим не менше, порушення цих норм могло спричинити покарання, аж до вигнання з общини (яке практично неминуче призводило до смерті вигнаного) . У науці питання про те, чи можна вважати ці соціальні норми правом або протоправом, є дискусійним.

Релігійні погляди людства почали виникати на відносно зрілому етапі його розвитку, коли набула розвитку здатність до абстрактного мислення. Людина була безсилою в боротьбі з невідомими і незрозумілими для неї силами навколишньої природи. Зароджуються релігійні вірування. Творчі здібності людини знайшли вихід у таких ранніх формах релігії, як тотемізм, фетишизм і магія. У первісну добу вони ще не складали єдиної системи. Залежно від умов проживання, кліматичних, ландшафтних особливостей ареалу, де існувала первісна спільнота, тваринного і людського оточення, що час від часу зазнавали змін, змінювалися й притаманні людині релігійні уявлення. Значною мірою ці зміни були зумовлені й розвитком людського мислення.

Культура первісного суспільства[ред. • ред. код]

Походження культури безпосередньо пов'язане з походженням людства. Протягом тисячоліть відбувався вкрай повільний, але надзвичайно важливий для подальшої культурної еволюції процес обмеження біологічних інстинктів первісної людини, що був пов'язаний із формуванням норм поведінки, обов'язкових для кожного члена первісного стада. Поєднання матеріального й духовного факторів у житті первісного суспільства й стало початком зародження культури, як синкретичного явища, що невід'ємно пов'язує людські почуття, волю, інтелект з оточуючим природним середовищем. Поступово матеріальна культура первісного суспільства розвивалася й вдосконалювалася (знаряддя праці: різці, голки, сокира, лук, стріли), але найбільшого успіху людство досягло у сфері облаштування соціальних відносин, насамперед, приборканні тваринного начала в первісному стаді в цілому і в кожному з його членів зокрема трипільська культура.

ХІХ та початок ХХ століття інколи називають часом археологічних відкриттів. Саме тоді Г.Шліманн розкопав Трою, Мікени, Тірінф, А.Еванс виявив залишки палацової держави, яку назвав мінойською, а також записів (лінійне письмо А і Б). В Україні теж було зроблено багато досліджень, і особливу увагу привернули до себе роботи В.Хвойки, який з 1893 року проводив розкопи в Києві на вулиці Кирилівській, і ці знахідки були відмінні від знайдених раніше. Незабаром у 1896 році В.Хвойка проводить розкопи і в селі Трипілля, де виявляє пам'ятки тієї ж культури, що й знайдена ним у Києві. Звідти, від назви села, і пішла назва культури — трипільська.

Величезний інтерес до знахідок проявили такі історики, як Е.Штерн (1901–1902 р. — розкопав пам'ятки аналогічного характеру), В. Б. Антонович і Хв. Вовк. Пізніше, у радянський час, цю культуру досліджували такі вчені, як Т.Пассек, С.Бібіков, Є.Черниш, В.Маркевич, В.Збенович, В. Круц, Т. Мовша, М. Шмаглій, О. Цвек та досліджувалась вже переважно територія Румунії і західної України, де, за думкою цих учених, ця культура зароджувалась.

У наш час трипільську культуру досліджують такі вчені, як Н.Бурдо, М. Відейко, О. Корвін-Піотровський, Е. Овчинников, С. Рижов та Л.Кульчицька.

Існують різні думки щодо походження трипільської культури. За В.Хвойкою, наприклад, це було автохтонне населення (предки слов'ян), яке жило на території Середньої Наддніпрянщини. Чи є така думка абсолютно вірною? Адже автохтонна культура, яка існувала до трипільської, була відкрита лише у 40-50х роках ХХ століття українським археологом В.Даниленком, і лише тоді стало можливим говорити про її спорідненість з трипільською. Крім того, за П.Третьяковим, прослов'яни у IV–III тисячоліттях до н. е. існували на північніших землях. Тому, напевно, гіпотеза В.Маркевича та В.Даниленка, за якою місцеві племена дністровського варіанту буго-дністровської культури були швидко асимільовані боянськими (балкано-дунайськими) прийшлими племенами, і трипільська культура — не що інше, як синтез цих двох культур, здається більш ймовірною. Внесок до цієї теорії зробив і В.Збенович, який приєднався до думки своїх попередників, але доводив відсутність впливу буго-дністровської культури, що також цілком можливо. До того ж пам'ятки бугодністровської культури відсутні на Буковині та у Трансильванії, де відкрито найдавніші поселення культурного комплексу Прекукутень-Трипілля А. А на Південному Бузі трипільці з'являються лише через 200–400 років після формування своєї культури..

↑ Льюїс Генрі Морган. Вікіпедія (uk). 2016-08-10. Процитовано 2017-11-05.
↑ К. Маркс, Ф. Энгельс. Соч., т. 21, с. 28.
↑ Ю. В. Кнышенко. История первобытного общества. Изв-во Ростовского университета,1973, с.56
↑ Ю. В. Кнышенко. История первобытного общества. Изв-во Ростовского университета,1973, с.148

Джерела та література[ред. • ред. код]

К. Маркс, Ф. Энгельс. Избранные произведения в 3-х т. Т. 3//Ф. Энгельс. Происхождение семьи, частной собственности и государства. — М., «Политиздат», 1986 (рос.)
Советская историческая энциклопедия. — М., изд-во « Советская энциклопедия», 1966, с.182(рос.)
В. П. Алексеев. Становление человека. — М., Политиздат, 1984. (рос.)
В. П. Алексеев, А. И. Першищ. История первобытного общества. — М., 2001 (рос.)
Ю. В. Бромлей, А. И. Першиц. Ф. Энгельс и проблемы первобытной истории.//Сб. «Проблемы этнограыии и антропологии в свете научного наследия Ф. Энгельса». — М., 1972 (рос.)
А. И. Першищ, А. Л. Монгайт, В. П. Алексеев. История первобытного общества. — М., Высшая школа, 1974 (рос.)
М. Иди. Недостающее звено. — М., изв-во «Мир», 1977 (рос.)
Григорьев Г. П. Начало верхнего палеолита и происхождение Homo sapiens. — Л., 1968 (рос.)
Тит Лукреций Кар «О природе вещей», 925 — 1270(рос.)
Тайлор Е..Первобытная культура. — М.,1989

uk.wikipedia.org

1.Первісний лад на території України

Заселення людьми територій сталось близько 1,5 млн років тому. Виділяють такі періоди розвитку первісного ладу: кам'яний (його складають палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-кам'яний (енеоліт), мідно-бронзовий, залізний. Палеоліт тривав від 1,5 мільйона років тому до 8-10 тис. років до н. е. В його ранній період первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева. Основними заняттями людини були збиральництво і полювання. Жили люди того часу в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта. Археологи знайшли сліди перебування людини періоду раннього палеоліту недалеко від с. Королеве у Закарпатській області, у районі м. Амвросіївка у Донбасі. За середнього палеоліту (150 тис. - 40-35 тис. років тому), з'являється неандерталець - людина нового фізичного типу, найважливішим досягненням якої є використання вoгню. На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту приходить кроманьйонець - “ людина розумна ”. З'являються різці, вістря стріл, кістяні гарпуни. Будуються землянки. На зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю. Виникнення у цей період матріархату. Стоянки пізнього палеоліту практично на всій території України - Мізинська - на Десні. Язичницька релігія. Близько 10-11 тис. років тому палеоліт змінюється мезолітом. Людина винаходить лук і стріли. Основними різновидами господарювання стають полювання, рибальство, починається приручення тварин - спершу собаки, а потім свині. В кінці мезоліту відбувається поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства. Натомість матріархату постає патріархат. Енеоліт - перехідна епоха від кам'яного до мідного віку (III-II тис. до н. е. ) - пов'язана з опануванням металів. У цей період на території України формуються дві основні групи племен - землероби на Правобережжі і скотарі на півдні та південному заході. Найбільш вивченою археологічною культурою цієї епохи є трипільська. Приблизні рамки існування трипільської культури початком IV - кінцем III тис. до н. е. Селились трипільці у басейнах річок. Населення жило у стаціонарних чотирикутних глиняних одно-двоповерхових будинках з кількома кімнатами. Посуд виготовлявся у спеціальних гончарних печах. Розвивалося ткацтво.

Розвиток знарядь праці, із сплаву міді і олова - бронзи був головним досягненням цієї епохи. Застосування більш міцного металу - бронзи дало можливість значно вдосконалити транспортні засоби, знаряддя виробництва. Бронзова епоха на території України була фактично завершальною стадією первісного ладу.

2. Кіммерійці, скіфи та сармати на території України.

В І тис. до н.е. на території України з'являються перші залізні знаряддя праці. Тут жили, зокрема, пращури слов'ян - місцеві землеробські племена. Згодом на українські землі приходять кочовики. Першими з них були кіммерійці, які належали до іраномовних груп населення. Основна діяльність кіммерійців пов'язана з військовими походами, які сягали країн Малої та Передньої Азії. Кіммерійці не мали постійних осель. Вони об'єднувалися у племена, а ті, в свою чергу, у союз племен на чолі з вождем. Наприкінці VII ст. до н.е. кіммерійців витиснули іраномовні племена скіфів, які мали чисельну перевагу, були краще зорганізовані. Очолювали племена скіфів царі з необмеженою владою.

Видатний давньогрецький історик Геродот вирізняв серед них царських скіфів, скіфів-кочовиків, скіфів-орачів і скіфів-землеробів. Окрім військових походів, скіфи торгували з грецькими колоніями у Причорномор'ї. В обмін на зерно, хутра, віск, мед, а особливо - рабів скіфи отримували вино, зброю, предмети розкоші.

З поміж військових успіхів скіфів слід особливо зазначити перемогу над перським царем Дарієм. Скіфи були спадкоємцями стародавньої цивілізації, мали свою міфологію, віру. Найбільш відомі з скіфських курганів- Солоха і Гайманова могила на Запоріжжі, Чортомлик і Товста могила, де була знайдена славнозвісна золота пектораль, - у Дніпропетровській області. Найбільшого розквіту Скіфія досягла у IV ст. до н.е. за царя Атея. Але на кінець IV - початок III століття до н.е. через деякі об'єктивні обставини становище Скіфії різко погіршилося. Окрім цього, у III столітті до н.е. прийшли сармати, які витиснули скіфів. Після цього до середини ІІІ століття н.е. у Північному Причорномор'ї панували сармати. Основним господарством сарматів було кочове скотарство. Розводили велику рогату худобу, коней, овець.

Мова сарматів, як і скіфів, належала до іранського типу. Наприкінці I ст. з ініціативи та під керівництвом племені аланів було створено великий союз племен. Проте у III ст. у ці краї прийшли вихідці з Прибалтики - племена готів, а трохи пізніше - зі Сходу - гунів, і пануванню сарматів настав кінець.

studfiles.net

Історія України - Кормич Л.І.-ПЕРВІСНООБЩИННИЙ ЛАД НА СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

Лекція І

Короткий зміст:

Первіснообщинний лад на сучасних українських землях. Кіммерійці. Скіфи. Сармати. Античні міста-держави у Північному Причорномор'ї. Перші слов'янські археологічні культури. Літописні слов'янські племена в Україні. Початки їх державності. Основні проблеми:

Понад 1,5 млн. років тому (з погляду інших вчених - біля 100-150 тис. років до н. е.) на території сучасної України з явились перші люди. Палеолітом (давнім кам'яним віком) датують перші стоянки давніх людей. На зміну пітекантропу і неандертальцю приходить кроманьйонський тип людини близько 40-35 тис. pp. до н.е. Це - homo sapiens, людина розумна. Первісне людське стадо поступається місцем родовій общині.

ПЕРВІСНООБЩИННИЙ ЛАД НА СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

Первісна людина на територію сучасної України, мабуть, прийшла з Середньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Ця міграція не була одномоментним актом, а тривала протягом багатьох тисячоліть. Залишки найдавніших стоянок знайдені біля с. Королево (Закарпаття), м. Амвросіївки (Донбас), с. Луки-Врублевецької (Житомирщина) — всього ж в різних регіонах України близько 30-ти.

Намагаючись в глибинах історії розгледіти обличчя наших далеких пращурів, нам варто пам'ятати ось про що: по-перше, інформація про найдавніші часи обмежена, фрагментарна і часто не дає змоги зробити точні висновки; по-друге, давні археологічні культури мають досить розмиті абриси. Однак, досягнення світової археологічної та історичної науки дають нам змогу встановити періодизацію первіснообщинного ладу та його характерні риси.

Українські землі в доісторичні часи. Антропоїдними предками людини були мавполюди, високо розвинуті примати. Подальший розвиток антропоїдів призвів до двоногої локомоції — пересування на задніх кінцівках і застосування природних предметів в якості знарядь праці. Це почалося 2 - 2,5 млн. років поспіль. За класифікацією К.Ліннея в природному контексті людина це тип хордових; підтип позвонкових; підзагін мавпоподібних.

Палеоліт (1 млн. років —10 тис років до н.е.). Почався процес формування та розвитку первісного ладу. З'явилися перші люди на території України в ранньому палеоліті. Це були архантропи (найдавніші люди). їх зовнішній вигляд був таким, що не кожен сміливець сьогодні зміг би спокійно пережити зустріч з ними, якби така стала можливою. Приблизно 40 тис. років тому людиноподібні істоти — неоантропи — стали людьми розумними (Homo sapiens). Замість використання для житла готових печер люди почали його будувати. Археологи знаходять залишки таких жител у вигляді чумів, яранг, землянок і напівземлянок. Відбулося освоєння вогню. Виникло первісне людське стадо як перша соціальна організація людей. Стоянки верхнього палеоліту дають уявлення про розвиток первісної орди в бік утворення матріархату. Характер господарства первісних людей був привласнюючий. Це означало, що люди нічого не виробляли, а лише споживали все готове. Збиральництво і рибальство були основою життя первісної людини. Етапами освоєння первісною людиною навколишнього світу були — матріархат, рух від анімізму (віри в душу, якою володіє будь-який неживий і живий предмет), до тотемізму ( віри в походження людини від єдиного предка — тварини або рослини), магії (чаклування перед полюванням) і фетишизму (віри в чудодійні властивості предметів) до зооморфних уявлень.

В пізньому палеоліті (50—10 тис. років до н. е.) відбувається розвиток родового ладу. На зміну першій формі існування людського суспільства — первісному стаду — приходить родова матріархальна община. Жінка стоїть на чолі сім'ї, роду і суспільства. Причинами матріархату були декілька з них: жінка зайняла панівне становище в суспільному виробництві, тому що вона винайшла ткацтво, гончарство, початки землеробства і т. ін. З'являється шитий одяг, взуття, прикраси (імітація зубів і позвонків з бивня мамонта). На стоянках знайдені залишки фарбі в — червоної, малинової, жовтої, зеленої, чорної, білої. Судячи з орнаментів на статуетках, широко застосовувалось татуювання і розмалювання тіла. Розвивається мала пластика. Фігури з глини зображують тільки жінок і звірів. Скрізь, на величезній території, від Західної Європи і до Східного Сибіру, підкреслюються особливості жіночої фігури. Вельми реалістично зображуються груди, таз, стегна, живіт, і схематично — тонкі руки і ноги нижче колін і зовсім умовно -голова. Обличчя зображується виключно рідко. Оскільки тільки жінка могла народжувати дітей, то це сакралізувало її в очах чоловіків.

Поселення первісних людей розташовуються переважно на відкритій місцевості: в долинах і на берегах рік. Споруджуються складні, схожі на курінь, житла, землянки і великі наземні споруди для великої кількості пожильців. Посередині таких жител до 10-12 багать(кострищ), які витягнуті в одну лінію.

Мисливство стає основним видом діяльності людини. Наступ льодовика і вдосконалення мисливської зброї привели до зникнення мамонтів ще 12 тис. pp. тому. Вчені кажуть, що мамонта винищили буквально за 200-300 років. Виникає і розвивається мислення і мова. В епоху пізнього палеоліту проявляються основні особливості расового поділу людства — расогенез. Тобто виникають три великі раси - європеоїдна, негроїдна і монголоїдна, які збереглися й понині. Расові відмінності співпадають з кордонами материків. Європеоїдна раса сформувалась переважно в Європі, монголоїдна —в Азії, представники негроїдної раси населяли Африку і Австралію. Виключення складали пограничні зони, де ці раси змішувались.

Отже, в утворенні морфологічних відмінностей між трьома великими расами людства основна роль належала двом факторам - пристосуванню до середовища, яке відрізнялося на одному материку від іншого, та ізоляційна великих просторах цілих материків в результаті чітких природних рубежів між ними.

Мезоліт (9-6 тис років до н. е.) — середній кам'яний вік, коли ще існує привласнюючий спосіб ведення господарства. Були винайдені лук і стріли, почалося приручення тварин, зокрема собаки.

Продовжується використання в основному кам'яних знарядь праці. Правда, зникли мамонти, з якими тісно було пов'язане життя первісної людини. Оскільки населення збільшилось і підвищилась ефективність полювання, то це порушило рівновагу в навколишньому природному середовищі. З'являються нові форми господарювання — рибальство стало морським промислом, тому що людина в кінці мезоліту — на початку неоліту винаходить човна.

Впродовж багатьох сотень тисяч років тривали в Україні палеоліт і мезоліт. У людей тієї пори домінувала єдина потреба, як і у будь-якої живої істоти — вижити. Людина навчилась виготовляти знаряддя праці і зброю, користуватись вогнем, навчилась розмовляти і рахувати, почала будувати житло. Виникли сім'я,рід і плем'я. В цю епоху почали розвиватись образотворче і музичне мистецтво, зароджувались більш складні релігійні уявлення. В кінці мезоліту первісні люди почали переходити від привласнюючого способу ведення господарства до виробляючого. А сталося це тому, що як тільки мисливці і збирачі ягід заполонили всю землю, так все зайшло в глухий кут. Тобто припинився розвиток знарядь праці, почала падати продуктивність праці. Суспільна природа людини, що зберігалась у всі епохи, в первіснообщинну епоху виступала в якості основної умови її виживання. З переходом від збиральництва до виробництва появився фактор, від якого все більше залежав розвиток господарського порядку — знаряддя праці. Вони є не менш важливою, ніж антропогенез, передумовою загального панування колективних початків в первісну епоху. Первісна рівність формувала і відповідну їй соціальну психологію. Відсутність соціальної нерівності і використання матеріальних результатів праці людини людиною передбачали це. Такий стан відносин випливав з того, що продукт праці за своїм обсягом не містив в собі тієї надлишкової частки, яка могла б бути привласнена іншим за допомогою насильства.

Отже, примітивність знарядь праці змушувала первісну людину зберігати колективний спосіб добування продуктів харчування. Інакше не варто було сподіватись на можливість вижити. Продовжувалось це безкінечно. Декілька сотень літ мало значили в кам'яному чи бронзовому віці, коли розвиток суспільства не був стимульований знаннями і необхідністю. Цей розвиток йшов лише до подальшого розповсюдження людини, заселення ще порожніх просторів планети. Тоді час був безмежними, і всі зміни в історії людства проходили повільно, як колись льодовики на островах Арктики і Антарктики.

Сотні тисяч років первісні люди розшукували їжу, вбивали звірів, методом спроб і помилок вдосконалюючи примітивні знаряддя праці.

Неоліт (6-4 тис років до н. е.) — це період, коли відбулась так звана неолітична революція, як назвав англійський археолог Гордон Чайльд виникнення скотарства і землеробства. Завершився перехід від привласнюючого до виробляючого способу ведення господарства. Вдосконалюється техніка обробки каменю. З'являються вироби з кераміки як вдосконалення винайденого жінкою гончарства. Одомашнення коня, очевидно, сприяло винаходу колісного транспорту.

Однак землеробство ще мало примітивний характер. Землю почали обробляти за допомогою мотик з рогу та кістки. У лісовій і поліській зоні України племена й далі існували виключно за рахунок привласнюючих форм господарства.

У племен, що заселяли степи Правобережної України, основним заняттям було осіле мотижне землеробство, що доповнювалось в кінці неоліту розвинутим тваринництвом. Мисливство і рибальство мали допоміжне значення.

Ця нова культура отримала назву "трипільської", за назвою села Трипілля біля Києва, де вона вперше була відкрита в 90-х pp. XIX ст. українським археологом Вікентієм Хвойкою. Внаслідок вказаних якісних змін відбувся розквіт первіснообщинного ладу. Груповий шлюб поступово замінюється парною родиною. Тобто в цей період відбувався розклад матріархально-родового ладу і появлялись перші патріархальні роди. Спостерігається розвиток стародавніх землеробсько-скотарських культур на українських землях. На просторах Східної Європи від Слобідської України до Словаччини він відбувається в одному напрямку; і від Чернігівщини і Полісся до Чорного моря і Ватіканського півострова — в другому напрямку. Деякі з істориків вважають, що ця культура існувала в VI—І тисячолітті до н.е., інші ж — що в IV—III тисячоліттях до н.е. Мабуть, трипільська культура була найяскравішою культурою енеоліту. Відома статуетка жінки з дитиною на руках, "трипільської Мадонни", знайденої археологами на Черкащині. Зразки гончарного мистецтва трипільців зі складним спіральним кольоровим орнаментом зберігаються в історичному музеї Львова і археологічному музеї Одеси. З них видно, що трипільці знали гончарний круп

Чисельність населення цієї культури становила біля 1 мли. осіб. Родові або племінні поселення трипільців розташовувались на високих місцях біля води. Всі житлові будови (площею від 30 до 150 м. кв.

були розташовані кількома рядами чи концентричними колами навколо великого майдану з громадськими спорудами-святилищами. Від майдану радіально розходились вулиці. В самому помешканні підлога викладалась на дерев'яному помості з глиняних обпалених вальків, зверху замазаних глиною. Каркас стін був плетений з лози, обмазаної глиною. Обов'язковими були невеликі округлі вікна. Двосхилий дах покривався соломою або очеретом. Часто житло мало стелю і димар, хоча найчастіше хати опалювались "по-чорному", без димаря і стелі, а дим виходив прямо в отвір в даху. Такі хати з часом називались "курними". Кожна хата мала вівтар-жертовник, піч і лежанку. Зовні і всередині стіни будівель розмальовувались. В межиріччі Пруту і Дністра, в середній течії Південного Бугу, на Уманщині археологи виявили величезні поселення площею до 400 га, де були розташовані концентричними колами понад 2000 жител. Багато осель були двоповерховими. Забудова здійснювалась по кварталах. В деяких поселеннях мешкало до 25 тис. осіб. Трипільці періодично спалювали свої селища і мігрували в інші місця, починаючи все знову.

Ще в 90-х pp. XIX ст. В.Хвойка висловив думку, що мешканці відкритих ним трипільських поселень були найдавнішими предками слов'ян. До цього він дійшов внаслідок вивчення не лише трипільських, а й інших старожитностей Середнього Подніпров'я. Вони розкривають, на його думку, переконливу картину безперервного розвитку хліборобського населення, починаючи з кам'яного віку і закінчуючи слов'янами "Повісті минулих літ". Наступні досліди цілком підтвердили ці спостереження В.Хвойки. Вони показали, що трипільські та інші землеробсько-скотарські племена справді були основою розвитку племен Середньої і Східної Європи, який завершився виникненням слов'янства. Це підтвердили і дослідження російських археологів П.Третьякова, Б. Р и бакова, українських - Я. Пастернака, В.Щербаківського, М.Брайчевського, І.Чернякова та ін.

Європейська наука цю культуру називає "українською неолітичною культурою мальованої кераміки".

В епоху міді-бронзи (3—1 тисячоліття до н. е.) відбувається розклад первіснообщинного ладу. На думку львівських вчених В. Барана і Я. Грицака, на території теперішньої України за доби бронзи існувало три "світи". Це були три етнічно-культурні зони, що відрізнялися походженням населення, побутом і віруваннями. Цими зонами були Полісся, Степ і Лісостеп.

На Поліссі жили нащадки автохтонних палеоєвропейських племен. Поряд з ними мешкали племена праугро-фінського етносу. Життя в лісових хащах не сприяло швидкому культурному розвиткові. Кочові і напівкочові племена жили в степах між Доном і Дунаєм. Вірогідно, що це були індоєвропейські енеолітичні племена місцевого походження. Частина ж населення прийшла сюди з східних степів та Кавказу. Вони й сформували між Дніпром та Південною Волгою великий індоіранський етнос, до якого належали арії та іранські племена, а також скіфи і сармати.

І нарешті, землі в Лісостепу між Сяном на заході і Дніпром на сході, Прип'яттю на півночі і Карпатами на півдні мають доленосне значення в історії України. Більшість індоєвропейських племен завершили своє розселення. В часи розквіту бронзової доби на землях північніше Карпат вже мешкали споріднені між собою племена. Утворюючою силою була стихійна інтеграція більш-менш близьких племен. Звичайно ж, мали місце і природне розмноження, філіація (спадкоємність) племен, і колонізація нових просторів. Отже, філіація, а не розмноження одного - єдиного племені, створювала народ. Вченими припускається думка, що вони були праслов'янами, предками східних та західних слов'ян. На рубежі III і II тисячоліття до н.е. в північній половині Європи, від Рейну до Дніпра, зміцнюється скотарське господарство. В зв'язку з цим швидко виникає майнова і соціальна нерівність. Велика рогата худоба стає символом багатства. Недарма на старослов'янській мові "скотніца" — це скарбниця. Легкість відчудження отар призводить до війн і нерівності племен та їх вождів. Первісна рівність порушилась.

Використання металів почалося на рубежі IV і III тисячоліть до н. е. на Закавказзі, в області, відомій пізніше як "Вірменія". Історик і археолог проф. В. Щербаківський доводить, що після загибелі вірменського міста Топраккале у VIII—VII ст. до н. е. багато майстрів емігрувало на північ, впритул аж до Північної Понтіди. Північно-понтідське мистецтво, пристосувавшись до потреб півночі, розповсюдилось далеко за межі степів. Його знищили тільки татаро-монгольські напади.

Відкриття міді й бронзи призвело до міжплемінної торгівлі, а вона, в свою чергу, посилила внутрішні процеси диференціації.

Отже, обробка міді й бронзи сприяла розвитку плужного землеробства. В цей період вже закінчився перший поділ праці відокремлення тваринництва від землеробства. Знаменитий російський біолог М.І.Вавілов виділив декілька центрів походження культурних рослин. Там і виникло землеробство. Це Китай, Африка, Південна Америка. Звідціля ці рослини розповсюдилися по всьому світу. Археологія показує, як ці первісні племена, все більше розвиваючи тваринництво, поступово переходили до використання бронзи, а в сфері суспільних відносин до патріархату — батьківського роду. ВІ тисячолітті до н. е. ці племена освоюють обробку заліза і створюють те автохтонне населення в басейнах Середнього Подніпров'я і Подністров'я, яке відоме під назвою скіфів-орачів і скіфів-землеробів. Численні племена місцевого походження були одними з предків східних слов'ян.

Ці племена під загальною назвою скіфи-сколоти лісостепу були осілими племенами, які вже знали плужне землеробство. Вони жили родовими общинами, щорічно перерозподіляючи землю між господарствами. Крім відкритих поселень вони будували також просторі укріплені городища (наприклад, Більське, Немировське та ін.). Своїх померлих родичів вони ховали в курганах, інколи досить великих розмірів. Це була вища ступінь варварства при переході до воєнної демократії. Воєнна демократія — це політична надбудова періоду розпаду родового ладу. її складовими є народні збори, рада старійшин і виборність вождя. На зборах вождя обирали, а утверджувала його рада старійшин. Мабуть, що воєнна демократія була перехідним етапом від бездержавного первіснообщинного ладу до власне держави. В цей час у південних сусідів скіфів-сколотів вже спостерігалось зародження примітивних форм держави.

Початок доби заліза ( IXст. до н. е. — IVст. н. е.) ознаменувався другим суспільним поділом праці — відокремленням ремісництва від землеробства, а також появою держави. Спробуємо проаналізувати обставини, за яких це відбулося.

Цьому передувало широке застосування залізних знарядь праці у всіх галузях виробництва, а також виготовлення зброї з заліза. Залізна руда частіше зустрічається в природних родовищах, ніж руда кольорових металів. До того ж залізо легше добувати, хоч і важко обробляти, зате вироби з нього набагато якісніші, бо міцні і гострі. Тисячолітній період ранньозалізної доби в українських землях характеризується великим поступом. В лісостепу України широко стало розвиватись орне землеробство. А через масове використання залізного реманенту почала зростати продуктивність праці. З'явились надлишки продуктів, які можна було обмінювати на інші необхідні в господарстві речі і предмети. Так продовжував розвиватись товарообмін як попередник торгівлі.

В степу все більше культивувалось кочове скотарство. Вважається, що відбулось це з настанням п'ятисотлітньої засухи. Боротьба за виживання в таких складних кліматичних умовах загострила стосунки між кочовиками і землеробами. Степовики наскакували на поселення землеробів, грабували їх і плюндрували оброблені поля і городи, палили оселі і вбивали їх мешканців. Землероби, які вже давно відвикли від регулярних збройних вправ, часто не встигали вдало захистити своє життя і майно. Постійна небезпека з боку степу змушувала землеробів придумати надійну систему захисту. Це було однією з причин вдосконалення суспільного ладу у землеробів. Якщо у трипільців ще не було великих поселень-городищ, добре укріплених і з постійною охороною, то в епоху заліза вони були повсюду. Ці городища, предтечі майбутніх середньовічних фортець, були одночасно громадськими, ремісничими і релігійними центрами. Створювались військові дружини, спочатку як особиста охорона вождя чи князя, а в разі потреби, і як військовий загін для захисту поселень-городищ. Так, з необхідністю виникали нові форми суспільних стосунків і нові форми громадського життя. Інтенсивний розвиток землеробства і військової справи стимулювали розвиток ремесла. Одночасно мешканці цих країв переходили від товарообміну до торгівлі.

Три епохи соціального розвитку первісного суспільства як підсумок. В історії первісного суспільства можна виділити три епохи у відповідності з його соціальним розвитком.

I. Епоха праобщини, або первісного людського стада. Це була невелика група з 20-30 дорослих людей. Збиральництво вимагало великих витрат часу, а малокалорійних харчів за цей час добували небагато. Полювання ж на великих тварин було небезпечним і малопродуктивним.

Археологічні дослідження підтверджують думку про те, що первіснообщинні стада жили на одному і тому ж місці впродовж багатьох років. Це стосується перш за все тих стоянок, які були розташовані на території, багатій на рослинність і тваринний світ. Тоді стадо надовго пристосовувало і обживало природний притулок у вигляді печер і навісів.

II. Епоха первісної або родової общини відкривається появою перших міцних форм соціальної організації — роду і родової общини.Саме в цей час найвиразніше виявляються основні риси формації — послідовний колективізм у виробництві і споживанні, загальна власність і рівномірний розподіл. В цю епоху людина переходить від привласнюючого способу ведення господарства до виробляючого.

III. Епоха первісної сусідської (протоселянської) общини в багатьох, хоч і не в усіх, суспільствах починається з появи металу, який використовували замість каменю, і в усіх суспільствах — з прогресуючого розвитку господарської діяльності. В результаті цього зростав надлишковий продукт, поширювались грабіжницькі війни за нагромадження багатств. Рівномірний розподіл витісняється трудовим. Спільна власність общини починає витіснятись відособленою власністю окремих домогосподарств, родові зв'язки поступово розриваються і поступаються місцем сусідським. З'являються ранні форми експлуатації і у відповідності з цим зароджується приватна власність. Завдяки вдосконаленню знарядь праці і засобів виробництва виникає додатковий продукт. Як наслідок цього відбувається диференціація однорідного перед цим суспільства, зароджуються різні,протилежні за своїми інтересами верстви населення, а потім і держава.

КІММЕРІЙЦІ. СКІФИ. САРМАТИАНТИЧНІ МІСТА-ДЕРЖАВИ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'ЇПЕРШІ СЛОВ'ЯНСЬКІ АРХЕОЛОГІЧНІ КУЛЬТУРИЛІТОПИСНІ СЛОВ'ЯНСЬКІ ПЛЕМЕНА В УКРАЇНІ. ПОЧАТКИ ЇХ ДЕРЖАВНОСТІЛекція IIПЕРШЕ ФЕОДАЛЬНЕ ДЕРЖАВНЕ УТВОРЕННЯ В СХІДНІЙ ЄВРОПІ — ХАЗАРСЬКИЙ КАГАНАТДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ ОБАДІЇ, ПРИЙНЯТТЯ ІУДАЇЗМУ, РОЗШИРЕННЯ ТЕРИТОРІЇРОЗВИТОК МІСТ ХАЗАРІЇСТОСУНКИ ХАЗАРИ З СУСІДНІМИ ДЕРЖАВАМИРОЗГРОМ КАГАНАТУ КН.СВЯТОСЛАВОМ

westudents.com.ua

формування і розвиток. Реферат – Освіта.UA

Предки нинішніх українців оселилися на території, яка вже мала давню історію, а її населення підтримувало зв’язки з цивілізованими народами стародавнього світу

Сліди перебування людини на території України збереглися з найстарішої доби існування людини взагалі - з часів раннього палеоліту (кам’яної доби).

Стоянки первісних людей епохи раннього палеоліту (близько мільйона років тому) було виявлено в селі Королеве на Закарпатті, поблизу міста Амвросіївка на Донбасі, у селі Лука-Врублевецька на Подністров’ї. Люди жили невеликими групами, видобували вогонь, полювали на дрібних тварин і займалися збиранням. Колективне виробництво і колективне споживання становили суть їхнього суспільного життя. Община була як родовою, так і соціально-економічною одиницею.

Археологи на території України виявили поселення людей часів пізнього палеоліту (35-10 тис. років до н. е.). Із цих поселень, де знайдено знаряддя праці з кременю і кісток мамонта (окремі навіть з орнаментом), найбільше досліджені стоянки в Києві на Подолі, у селі Мізин на Чернігівщині, поблизу Кривого Рогу. Загалом на території України знайдено близько 500 поселень, де проживало до 20 тис. осіб.

Тогочасний клімат України характеризувався різким похолоданням, що було пов’язане з наступом льодовика. Земля перетворилася на лісотундрову зону. Змінився тваринний і рослинний світ. Характерною особливістю пізнього палеоліту була відносна осілість населення. Села складалися з 5-8 житлових споруд, насамперед зимових у вигляді яранг, де мешкало 40-50 осіб. Удосконалилися й урізноманітнилися знаряддя праці. У цей час завершується фізичне й розумове формування людини сучасного типу.

У добу мезоліту клімат стає набагато м'якшим, оскільки останній льодовик у Європі зник приблизно 2 тис. років до того. На території України виявлено сотні мезолітичних поселень: поблизу сіл Білолісся та Мирне на Одещині, села Осокорівка Запорізької області, у Криму. Населення було відносно осілим. А наявність багатьох маленьких стоянок свідчить про розпад общин на невеликі мисливські колективи. У цей період почали використовувати лук і стріли, приручати диких тварин, спочатку собак, а згодом - свиней. Поширилося рибальство. Індивідуалізація виробництва і споживання підвищила роль парної сім'ї.

Останньою стадією кам'яного віку була доба неоліту, що тривала з VI до III тисячоліття до н. е. Найхарактернішою для цього періоду була поява нових форм господарської діяльності людини - скотарства і землеробства, тобто перехід до свідомого виробництва продуктів харчування. У цьому зв'язку з'явилися досконаліші типи кам'яних сокир, ножів, виникли нові способи обробки каменю - шліфування, свердління, розпочалося виготовлення керамічного посуду.

В Україні виявлено близько 500 неолітичних поселень у районах річок Дніпра, Південного Бугу, Десни, Дністра, Сули та ін. їх можна поділити на дві культурно-господарські зони: південно-західну (землеробсько-скотарську) і північно-східну (мисливсько-риболовну).

Перша охоплювала територію Лісостепу Правобережжя, Західну Волинь, Закарпаття, Подністров’я, друга - Лісостеп Лівобережжя, Полісся.

У цей період підвищується роль сім'ї. Зміцнюється родова община. Основу виробничих відносин становить спільна власність роду на знаряддя й продукти праці та на певну територію. Починають виникати територіальні зв’язки, які сприяють появі сусідських общин, а згодом і племені.

У IV III тисячоліттях до н. е. на території України відбувається перехід до енеоліту (мідно-кам'яного віку), для якого характерні виробництво і обробка міді. Цей період залишив численні пам'ятки, які знаходять на всій території України. Особливо багато їх на околицях Києва і в долині Дніпра.

Від села Трипілля на Київщині до Карпат та нижнього Дунаю залишилися сліди життя людини доби енеоліту, і культура цього періоду дістала в науці назву трипільської (наприкінці XIX ст. саме в Трипіллі вперше виявлено її пам'ятки). Проживали трипільці в поселеннях поблизу річок по 600-700 осіб. Будівлі поділялися на житлові й господарські; розміщувалися рядами або колом. На пізньому етапі поселення значно збільшилися й налічували 1-1,5 тис. будинків. Трипільці займалися орним землеробством і скотарством. Використовувалося рало. Великого розвитку досягло виробництво кераміки, яка була позначена вишуканістю й розмаїттям форм, оздоблена різноколірним орнаментом. Особливо були поширені жіночі статуетки.

На основі територіальних общин формуються племена, виникають міжплемінні об’єднання, починають виокремлюватися найзнатніші роди на чолі з патріархами. Підвищується роль чоловіків у суспільстві, господарською основою стає патріархальна сім’я, що свідчить про перехід від матріархату до патріархату.

Долю трипільських племен остаточно не з’ясовано. Мабуть, вони розпалися на кілька груп. Частина їх залишилася на місці, інші започаткували нові етномовні групи Східної Європи та Азії.

У другій половині III тисячоліття до н. е. на території України розпочалася бронзова доба. її характерна особливість - поширення виробів з бронзи. Це сприяло появі нових видів знарядь праці і зброї. Основними видами господарської діяльності залишалися землеробство (лісостеп) і скотарство (степ). Розвиток землеробства й обміну, а також боротьба за території спричинилися до створення великих союзів племен на чолі з вождями. За темпами соціального розвитку лісостепова зона дещо поступалася степовій, проте суспільні відносини там ґрунтувалися на патріархальній сім’ї і племінній організації.

З відкриттям і використанням заліза в історії України почалася нова доба, що характеризувалася руйнуванням старих соціально-економічних структур. У цей період завершується процес розпаду первіснообщинного ладу і розпочинається перехід до станово-класового суспільства. Поява додаткового продукту призвела до створення військово-політичних об’єднань, а це, у свою чергу, сприяло виокремленню військово-аристократичної верхівки суспільства. В її руках тепер була влада. Значно розширилися торговельні контакти із сусідами, особливо між Півднем і Північчю.

З початку VII ст. до н. е. історичний процес на території України був позначений впливом давньогрецької цивілізації - як у матеріальному, так і в соціально-економічному й духовному аспектах. Це прискорило формування станово-класового суспільства, сприяло зародженню державної традиції.

Археологічні розкопки, окремі писемні джерела (передусім грецькі) свідчать, що серед народів, які колись населяли українську землю, першими на шлях державотворення в І тисячолітті до н. є. стали кочові племена Північного Причорномор’я - кіммерійці, скіфи, сармати та ін.

На початку І тисячоліття до н. е. у степах Північного Причорномор’я оселилися кіммерійці - найдавніший історичний народ на території України, про який, зокрема, писав Гомер в "Одіссеї" (VIII ст. до н. е.). Вчені припускають, що кіммерійці належали до одного з фракійських племен. Головним заняттям кіммерійців було кочове скотарство. Вони мали військові кінні загони, здійснювали воєнні походи, поступово переходили від військової демократії до станово-класового суспільства на основі рабовласницького способу виробництва. Військово-політичне об’єднання кіммерійців проіснувало до VII ст. до н. е. і розпалося під натиском скіфських племен.

У VII ст. до н. е. в південноукраїнських степах з’являються скіфи - племена іранського походження. Вони захопили територію лісостепової зони України. Давньогрецький історик Геродот поділяв скіфів на чотири групи: царські, кочовики, скотарі й орачі. Із сучасного погляду, останні були нащадками трипільців, протослов’янами, які проживали на території між Дніпром і Дністром і були завойовані скіфами.

Наприкінці VI ст. до н. е. у причорноморських степах формується велике державне об’єднання, очолюване скіфами, до якого ввійшло місцеве населення степових і лісостепових районів. Верховна влада у Скіфії належала царям, столиця розміщувалася поблизу міста Кам’янки Дніпровської (Нижній Дніпро). Розквіту скіфська державність досягла в VІ - ІV ст. до н. е. Про це свідчать, зокрема, відомі скіфські кургани. Скіфи створили високу матеріальну культуру, істотно вплинули на хліборобське населення лісостепової України.

Наприкінці III ст. до н. е. під натиском сарматів скіфи відійшли до Нижньої Наддніпрянщини і у Степовий Крим. Тут утворилося нове державне об’єднання - Мала Скіфія зі столицею в Неаполі (залишки цього міста знаходять на околицях Сімферополя). У III ст. до н. е. Мала Скіфія внаслідок нападів сарматів з півночі і римлян з півдня припинила існування.

З III ст. до н. е. в Північне Причорномор’я зі сходу почали проникати сарматські племена (також іранського походження). За два століття вони захопили межиріччя Дону і Дніпра, а згодом – Дніпра і Дністра. Шість століть вони правили у степах Північного Причорномор'я, мали зв'язки з грецькими і римськими містами Причорномор'я.

На зміну сарматам з'являються алани, так само кочовики. Вони не зводили будинків, не займалися землеробством, мали багато коней, жили на возах.

Загалом на території України, за свідченням грецьких і римських авторів, протягом І-II ст. н. е. проживало багато племен і народів, що змінювали одне одного.

Наприкінці II - на початку III ст. н. е. на території України з'являються германці - готи, вихідці з Прибалтики. Просуваючись через Полісся, готи розселилися на півдні України від Дністра до Дунаю і Карпат. Поблизу Дніпра вони створили власну державу. Періодично готи здійснювали напади на римські провінції.

У IV ст. готи прийняли християнство. У тому ж IV ст. зі сходу розпочинається рух гунів - народу урало-алтайського або тюрко-фінно-монгольського походження. Близько 370 р. гуни знищили аланів, розбили готів і витіснили їх за Дунай. Проте вони довго не затрималися в Україні й у середині V ст. на чолі з Аттілою почали просуватися на захід. Заснована Аттілою держава з центром на середньому Дунаї (сучасна Угорщина) розпалася після його смерті в 453 р.

Велику роль в історії України відігравали античні міста-держави Північного Причорномор'я. Заселення греками-колоністами цих земель почалося в VII-VI ст. до н. е.

В історії античних міст-держав Північного Причорномор'я виокремлюються два основних періоди:

Перший період - V - середина І ст. до н. е. - характеризується відносно самостійним життям і мирними відносинами зі скіфськими племенами.
Для другого періоду - середина І ст. до н. е. - 70-ті роки IV ст. н. е. - характерним є те, що міста-держави поступово потрапляли в коло інтересів Риму і водночас зазнавали нападів з боку готів і гунів.

У процесі античної колонізації в Північному Причорномор'ї утворилися чотири основні центри:

Перший - побережжя Дніпровсько-Бузького і Березанського лиманів (міста Борисфеніда на сучасному острові Березань під Очаковим, Ольвія поблизу сучасного села Парутиного Очаківського району Миколаївської області).
Другий - побережжя Дністровського лиману (міста Никоній, Тіра - нині Білгород-Дністровський).
Третій центр - у Південно-Західному Криму (міста Херсонес, Керкінітіда - нині Євпаторія).
Четвертий центр - на Керченському і Таманському півостровах (міста Пантікапей, Феодосія, Горгіпія).

Усі ці центри були рабовласницькими демократичними республіками, які підтримували тісні зв'язки з Грецією і Римом.

Таким чином, давнє населення сучасної України пройшло всі основні етапи розвитку: кам'яний, мідно-кам'яний, бронзовий і залізний віки. Згідно з цим створювались типи суспільно-господарської організації життя: первісна і родова общини, племінна структура, станово-класове рабовласницьке суспільство.

Література

Бойко О. Д. Історія України. - К., 1999.
Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. - К, 1996.
Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). - Львів, 1996.

23.03.2013

osvita.ua